"Поступ" - найкращий, хоч і "срібний"
ПЕЙНТБОЛ
Захар ФЕДОРАК
Шановні читачі, нарешті слід вам розповісти, які стосунки в нашому місті між журналістами. Те, що ви часто чуєте про журналістську солідарність, взаємодопомогу та чесну конкуренцію – вигадки. Що більше, львівські журналісти вже стріляли одні в одних! І це справді правда. Та правда і те, що відбувалися ці “стрільби” на журналістському турнірі з пейнтболу “Кольорова війна”, який проходив 9 грудня у Львові. І там уже ні про яку взаємодопомогу та журналістську солідарність не йшлося. Будь-яку команду, крім своєї, сприймали не інакше, як непоступливого суперника та запеклого ворога, якому би ні за що не вдалося вимолити пощади на пейнтбольному майданчику.
Та, зрештою, про таке ніхто навіть і не думав, адже всі вважали свою команду найкращою і готові були дати бій будь-якому суперникові. Це насамперед стосується, звісно, команди “Поступу”. Адже таких непоступливих, азартних, самодостатніх (та і самовпевнених теж) гравців, котрі виступали за нашу газету, як кажуть, і вдень із вогнем ніде не знайдеш. Зрозуміло, що “Поступ” виграв би ці змагання, якби не упереджене суддівство. А так доблесним поступівцям довелося задовольнитися лише другим місцем. Але про все за порядком.
Розпочалися змагання для нас із зустрічі з командою “Молода Галичина”. Цей матч “Поступ” виграти просто не мав права. Адже уявіть, скільки вірних читачів втратила би наша газета, якби вони дізналися, що “Поступ” виграв у команди, за яку виступали дві жінки! Себто поступівці мали б “убити” двох осіб найпрекраснішої частини людства? Це просто абсурд! Звичайно, “Поступ” – проукраїнська газета, але і її працівникам відоме значення такого не зовсім українського терміну, як джентльменство. Отож, із гордістю програвши майже наполовину жіночій команді, “Поступ” готувався до наступного поєдинку.
Поєдинку з “Новим каналом”. Тут ми твердо знали: пощади ворогам не буде. Ми не знітились і тоді, коли дізналися, що для того, щоби пройти далі, нам у протистоянні з “Новим каналом” слід набрати 90 очок (зі ста можливих). Ми “перебили” всіх “нових” і набрали необхідні 90 очок! Вони і дали нам змогу в півфіналі вийти на бій проти Центру політичних досліджень “Нова хвиля”. Тут перед “Поступом” стояло доволі просте завдання. Нам не треба було набирати якихось очок – слід було просто виграти у ще одних “нових”, що наша команда з легкістю і зробила.
Тепер – усе, фінал! Фінал, після якого має залишитися лише один – найгідніший! Фінал, у якому має стати зрозуміло, хто ж найкращий: радіо нашого міста “Львівська хвиля” чи газета нашого міста “Поступ”? І ось він, цей фінал. Ми, як це не дивно, поступаємося під час гри, та наприкінці сутички наш капітан виходить один проти двох “радистів”, “убиває” одного й уже готовий “розстріляти” іншого, в котрого закінчилися кулі, аж тут суддя дає свисток (мовляв, аби з’ясувати, влучив поступівець у суперника чи ні). І поки тривали ці “розборки”, той, що без патронів, побіг і нахабно забрав наш прапор. А що ж суддя? Ви уявляєте, цей пан бере й фіксує перемогу “Львівської хвилі”. Та “Поступ” усе ж таки прагне домогтися від судді протилежного (читай: справедливого) результату, але домагається лише повторного поєдинку, який мав би вже остаточно визначити переможця змагань.
“Поступ” виходить на матч роздратованим, адже як так: невже немає справедливості на світі? А суперники – навпаки – задоволені, що їм удалося “зачепитися” за ще один малесенький шанс. І що? А те, що справедливості на світі таки немає, і “Львівська хвиля” завдяки якомусь диву ледве-ледве перемагає. Та перемагає вона лише в турнірі “Кольорова війна”, бо “Поступ” і надалі залишається на вершині.
Вітаємо вас, хлопці! Ви були справді гідними суперниками, а ще ж, окрім уже згаданих, у турнірі брали участь газети “Український шлях”, “Наше місто”, “Львівські оголошення”, радіостанції “Люкс” та “Ініціатива”, Львівське ТБ і телекомпанія “Міст”. Отож, дякуємо за добру гру суперникам, а організаторам – медіаклубу, пейнтбольному клубу “Тріада” та генеральному спонсору “Мобіл-салон” – за гарно проведений час.
P. S (для організаторів). Пам’ятайте, що “Поступ” прагне взяти реванш у “Львівської хвилі”. І прохання: панове-організатори з пейнтбольного клубу “Тріада”, навчіться говорити по-українськи...
|
|
