BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення




Поступ головна сторінка, Postup HOMEPAGE

| Головна сторінка | INDEX 12-13 ГРУДНЯ 2000 року |

Микола Дорош-Фітільов-Хвильовий

ТРАГЕДІЯ

Р.КРУШЕЛЬНИЦЬКИЙ

13 грудня – день уродин Миколи Хвильового. Не будучи в силах всесторонньо охарактеризувати постать Миколи Хвильового та його багату літературну спадщину, вважаємо необхідним привернути увагу наших читачів до цієї визначної особистості. У нашій статті використані маловідомі спогади в’язнів більшовицьких таборів Пантелеймона Василевського та Олексія Кисельова.
Останній у 20-30-х роках займав високі адміністративні посади в уряді УРСР і дуже добре знав Миколу Хвильового.

Микола Григорович Хвильовий (справжнє прізвище – Фітільов, Хвильовий – це літературний псевдонім, під яким він став загальновідомим) народився 13 грудня 1893 р. у селі Тростянець Охтирського повіту (тепер Сумська область) в учительській родині. Із розповіді О. Кисельова дізнаємося, що батьком Миколи був не Фітільов, а заможний селянин з-під Охтирки Дмитро Дорош. Люди припускали, що саме це призвело згодом до розлучення батьків. Сам Микола з юних літ знав таємницю свого народження й особу батька, не цурався його, але й не розголошував цього будь-кому. Дмитро Дорош походив із козаків, близькі друзі Миколи вбачали в цьому пояснення багатьох справді козацьких рис його характеру.

Початкову школу закінчив у Тростянці. З другого класу гімназії був відчислений за участь у революційному гуртку. Трудову діяльність почав робітником на Донбасі. Мобілізований у 1916 р., брав участь у Першій світовій війні рядовим піхотинцем. На фронті зацікавився більшовицькими ідеями, сам проводив агітаційну роботу серед солдатів. Демобілізований восени 1917 р., поринув у вир революційних змагань, як член комуністичної партії більшовиків у лавах Червоної Армії боровся за “перемогу світової революції”.

1919 року Хвильовий приїхав до Харкова, працював робітником на харківських заводах й одночасно почав писати. Поезії Хвильового явно поступалися перед творчістю загальновідомих тоді Тичини, Рильського, Сосюри, але вони відзначалися оригінальністю, своєрідністю вислову, авторською відвертістю, яка згодом ще виразніше виявилася в його перших прозових творах.

Однак Микола Хвильовий став епіцентром літературного й громадського життя в Україні. У 20-х і на початку 30-х років він був заступником редактора журналу “Радянська література”, членом літературної організації “Гарт”, а після її розпаду очолив Вільну Академію Пролетарської Літератури (ВАПЛІТЕ), угруповання “Урбіно”, випускав журнали й альманахи “ВАПЛІТЕ”, “Пролітфронт”, “Літературний ярмарок”.

Вражаючу характеристику Хвильовому дав його сучасник – критик, літературознавець Володимир Коряк: “Істинно Хвильовий. Сам хвилюється і нас усіх хвилює, п’янить і непокоїть, дратує, знесилює і полонить. Аскет і фанатик, жорстокий до себе і до інших... химерний характерник, залюблений у слово, у форму, мрійник”.

В ідейному аспекті Микола Хвильовий усе своє життя залишався комуністом, але комуністом-українцем, котрий вірив у романтичну “загірну комуну”. Устами редактора Карка – персонажа новели під таким же заголовком – він запитував: “Невже я зайвий чоловік тому, що я люблю безумно Україну?”.

М. Хвильовий – автор глибокого трактату “Україна чи Малоросія”, в якому є такі слова: “Незалежна Україна... цього вимагає залізна і непереможна воля історичних законів...” Він вимагав “негайної дерусифікації пролетаріату” на Україні, заявляв, що “ідеї пролетаріату нам відомі і без московського мистецтва”. Таке ставлення Хвильового – запального, енергійного, талановитого й загальновідомого письменника – до більшовицької Москви викликало ненависть самого Сталіна, який передавав її з відповідними вказівками “вождям українського народу”: Кагановичу, Косіору, Постишеву, а ті – “вожденятам”: Шумському, Хвилі, Балицькому і “іже з ними”. Усі вони, як тільки могли, цькували й переслідували Хвильового. Але він не скорявся й боронився, а боронитися вмів, і витримав до 1933 року.

Взимку і навесні 1933 р., коли у всій Україні шалів нечуваний в історії людства голодомор, Хвильовий дуже болісно сприймав трагедію свого народу: зростали безсоння, розпач, нервове виснаження. 2 травня 1933 року він зумів переправити на квартиру О. Кисельова в непоказній великій валізі свій літературний архів. Сам на другий день подався на Охтирщину до рідного батька Дмитра Дороша, якого застав уже мертвим, і бачив його поховання в силосній ямі.

Після повернення до Харкова дізнався про повторний арешт свого близького друга й однодумця Михайла Ялового. 13 травня 1933 року він запросив до себе в гості близьких друзів-письменників, частував їх чаєм, розважав, вдало вдаючи добрий настрій. Через деякий час вийшов до другої кімнати й застрелився, залишивши дві передсмертні записки. Одну з них через кілька хвилин після смерті Хвильового прочитав на його робочому столі Юрій Смолич.

За нез’ясованих обставин записки зникли. Юрій Смолич зайнявся їхнім пошуком у 70-ті роки, щоб використати в своїх спогадах, які тоді готував до друку. Після втручання тодішнього секретаря ЦК Компартії України П. Шелеста копії обох передсмертних листів М. Хвильового “виринули” з архівів ГПУ. Перший лист засвідчував, що Хвильовий пішов із життя комуністом, із вірою в справедливе соціалістичне майбутнє свого народу, надіючись, що своїм жорстоким мужнім кроком змусить людей прозріти, а “власть імущих” – схаменутись. Другий лист був адресований прийомній дочці письменника Любові Уманцевій, котру він, як власну дитину, дуже любив.

А на його похороні друзі-письменники під тиском більшовицького режиму були змушені виголошувати облудні промови про те, що покійному “забракло революційного гарту”. Смерть Миколи Хвильового не зупинила злодіянь більшовицьких сатрапів, які продовжували знищення української творчої інтелігенції. Поховали Миколу Хвильового на міському цвинтарі, розташованому між тодішнім студентським містечком “Толкачівка” та гуртожитком “Гігант”.
Відвідати могилу можна було тільки крадькома та з острахом. Із часом територія поховання стала частиною комсомольського парку. Наприкінці 80-х років молодь із Товариства “Спадщина” віднайшла й відновила могилу, почала вшановувати пам’ять видатного сина України.

POSTUP - ПОСТУП
№203 (647),
12-13 ГРУДНЯ 2000 року

ПЕРША СТОРІНКА
·Цитата "Поступу"
·Проблеми свободи слова в Україні не буде?
·Прем"єр Барак подав у відставку

ПОГЛЯД
·Історія України мандрує до Европи
·Коли Будинок офіцерів перетвориться в Народний дім
·Крапка над Ї

ПОСТУП У ЛЬВОВІ
·Мати Георгія Гонгадзе здала кров на аналіз ДНК
·Із туристами працюватимуть тільки найкращі
·"Поліція моралі" воює з повіями, хоча воліла б їх легалізувати
·КІЛЬКА СЛІВ
·Трамваї і тролейбуси будуть їздити до нового року
·Для християнських демократів людина - понад усе
·Світовий банк готовий інвестувати у Львівщину

НАША СТОЛИЦЯ
·АРХІВАРІУС
·Політика високосного року

ПОСТУП З КРАЮ
·У парламенті будуть "крутити" відео
·Варіації на тему бюджету
·Потебенько попросив пробачення у пані Лесі Гонгадзе

ПОСТУП У СВІТ
·СВІТООГЛЯД
·"Великий день Европи"
·Румуни, минуле і крайнощі
·Японського прем"єра підозрюють у зв"язках з мафією

ЕКОНОМІЧНИЙ ПОСТУП
·Дорогій нафті настане кінець?
·Гривню скандалом не візьмеш
·Горілка в шоколаді
·ЕКО-НОВИНИ

ПОСТУП В ІСТОРІЮ
·Андрій Мельник - життя у боротьбі
·Микола Дорош-Фітільов-Хвильовий

АРТ-ПОСТУП
·Плітки про мистців і мистецтво
·Осінній лебідь яким він є

СПОРТ-ПОСТУП
·Провал у Маріуполі
·Кубок УЕФА будуть реконструювати
·Марадона та Пеле - два найкращі футболісти ХХ століття
·Олександр Сулипа став гросмейстером, а шахи - зимовим олімпійським видом спорту
·Українки вперше серед лідерів
·Погоду в Европі замовляли англійці
·Шевченко буде ще й актором
·СПОРТ-БЛІЦ
·На Олімпіаду - трамваєм
·Міністерські змагання

ПОСТ-FACTUM
·КАЛЕДНАР
·Несерйозна "Метрополія" для своїх