Варіації на тему бюджету
Не такий страшний дефіцит бюджету, як його малюють?!
ДЕФІЦИТ
Любов ВИТКОВИЧ
Вітаємо з затвердженням бездефіцитного бюджету на 2001 рік! Хочеться сподіватися, що це стане позитивним сигналом для економічного середовища й успішним продовженням реформ, започаткованих урядом Ющенка.
Часто можна почути таке звинувачення: “Уряд сконцентрувався виключно на боротьбі з дефіцитом бюджету і його чинниками”. Справді, формування та дотримання у 2000 році бездефіцитного бюджету було одним із головних завдань уряду Ющенка. Проте мало хто помічає, що грошова стабільність, відсутність бензинових криз на тлі підвищення світових цін на нафту у
2 рази (як це трапилося влітку минулого року), розв’язання проблем заборгованості з соціальних виплат і розрахунків із зовнішніми кредиторами – це прямий результат ефективного урядового контролю над доходами та видатками бюджету. Станом на 1 листопада 2000 року профіцит зведеного бюджету склав 1,5 млрд. грн., або 1,2% ВВП.
Бюджет держави можна порівняти з бюджетом сім’ї. Коли ваші доходи перевищують витрати на споживання – все добре, і можна заощаджувати. Але якщо навпаки? Тоді доведеться позичати: спочатку у близьких (назвемо це внутрішнім кредитом) або можна позичати у друзів і “не зовсім друзів” (це – зовнішній борг). Проте, якщо ви будете постійно витрачати більше, ніж заробляти, вам не вдасться розрахуватися з боргами (їх усе одно необхідно повернути), і ви поступово втратите довіру у знайомих (позичальників). Якщо і вдасться домовитися з ріднею (відкласти повернення позики), то як бути з іншими? Доведеться тягнути час, розраховуватися майном (“політична” приватизація) або врешті-решт відмовитися від зобов’язань (дефолт).
Дефіцит бюджету виникає внаслідок перевищення витрат бюджету над його доходами. Це означає, що держава витрачає на утримання держапарату, силових структур, соціальної сфери тощо більше, ніж фактично може заробити у вигляді податків та інших обов’язкових платежів, доходів од приватизації тощо.
Впродовж 1991-1999 років дефіцит бюджету був характерною рисою української економіки. Головними причинами вважали неефективну бюджетну систему (повна централізація, єдина державна система пенсійного забезпечення), економічний спад і надмірні державні витрати при потенційно невисоких доходах. Дефіцит щороку планували, тому не було стимулів для його подолання.
А де взяти гроші? При дефіциті бюджету існує проблема його фінансування, тобто покриття нестачі доходів. Упродовж
90-х років український уряд перепробував усі можливі методи фінансування, а саме:
1. Прямі кредити Національного банку Міністерству фінансів (як правило, емісія грошей).
Наслідки. Неконтрольоване зростання грошової маси не лише розкрутило спіраль гіперінфляції, але і спричинило спад виробництва, підвищення процентних ставок, девальвації гривні, а відтак падіння реальних доходів і знецінення грошових активів населення. Втрата довіри до національної валюти і бажання захистити свої заощадження “доларизували” українську економіку. Стрімко впав попит на гривню, і більшість розрахунків почали проводити в доларах.
Доларизація на рівні 40-45% значно перевищує відповідний показник сусідніх країн (Польща – 10%), що суттєво перешкоджає проведенню незалежної грошово-кредитної політики Національним банком.
2. Зростання заборгованості з соціальних виплат (заробітна платня, пенсії).
Наслідки. Це стало приводом для популізму та політичних спекуляцій, особливо під час виборів. Як не дивно, та соціально орієнтовані дефіцити бюджету створили заборгованість саме з цих виплат. Пік припадає якраз на 1997-1998 роки. Хронічні невиплати провокували невдоволення діяльністю уряду з боку працівників бюджетної сфери та пенсіонерів, що загалом призвело до зневіри в ринкових перетвореннях. Хоча борг із пенсій був виплачений лише в листопаді 2000 року, накопичена з 1996 року заборгованість із зарплати повністю не погашена і досі.
3. Використання облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП)
Наслідки. Інструмент ОВДП з фантастичними відсотками (40-60%) насамперед викликав появу фінансових пірамід, які з самого початку погасити було потенційно неможливо. Саме дефіцит бюджету будував піраміди ОВДП, а не навпаки. Це декілька разів ставило уряд на межу дефолту. ОВДП стали привабливим джерелом для фінансових спекуляцій, особливо у банківській сфері. Високий ризик цих облігацій тримав завищеними процентні ставки. Що більше, при купівлі ОВДП іноземцями автоматично зростав і зовнішній борг. Уряд нагадував сільську родину, що позичила кошти на гучне весілля. З першими поздоровленнями ОВДП стало підгрунтям буденних проблем. Про це теж не варто забувати.
4. Фінансування за рахунок зовнішніх запозичень.
Наслідки. Зовнішні запозичення (кредити міжнародних фінансових організацій, іноземних урядів, позики за єврооблігаціями) – це передовсім причина наростання зовнішнього боргу, з якого регулярно необхідно сплачувати відсотки (причому в іноземній валюті). Напередодні парламентських виборів (березень 1998 року) уряд “вийшов” на ринки єврооблігацій із серйозними сумами (750 млн. DM, які згодом збільшили до 1000 млн. DM), розміщеними під лихварський (за мірками світових фінансових ринків) відсоток – 16,5%. До речі, інтенсивне зростання зовнішнього боргу почалося ще з 1994 року ($5 млрд.), і сьогодні його розмір становить $10,1 млрд. Зайве нагадувати, що нагромадження боргу при нестабільній валюті і слабкому бюджеті – це загроза для фінансової стабільності.
Отже, дефіцит бюджету – це синонім слів “борг” і “нестабільність”.
Чому важко збалансувати бюджет? Першопричини, які перешкоджають балансуванню витрат і доходів бюджету, – це популізм, боротьба інтересів, проїдання та розкрадання бюджетних коштів.
Популізм навколо бюджету – це насамперед політичні спекуляції, необгрунтовані звинувачення та гучні заяви з “високих трибун” щодо проблеми закриття нерентабельних копалень, виплати заборгованої зарплати вчителям та іншим працівникам бюджетної сфери, соціального захисту пенсіонерів тощо.
Парадоксально, що популізм “озвучують” представники “великого” бізнесу, діяльність котрих не спрямована на досягнення соціальної справедливості. З необізнаності пересічних громадян у фінансових справах держави завжди користали і будуть надалі користати, особливо перед наступними парламентськими виборами.
Бюджет – це великі гроші, й тому при обговоренні долі великих грошей в Україні тонкощі економічної політики відіграють останню роль. Наслідки боротьби інтересів, наприклад, відчутні й у перетворенні по суті приватного боргу за газ на юридично корпоративний, а фактично – державний.
Українці вже перестали звертати увагу на тему розкрадання бюджетних грошей. А дарма. Цікаво було би дізнатись, у який спосіб були накопичені мільйони Лазаренка (хто справді знав про це?) і яку частку в них становлять пенсії та зарплати, не виплачені з бюджету. Досі не названо прізвищ і юридичних адрес у справі розкрадання газу. Досі не зрозуміло, куди пішли кошти на підтримку сільського господарства.
Інший приклад використання коштів “не за призначенням” – надання урядових гарантій на іноземні кредити держпідприємствам України. Кредити були надані, підприємства збанкрутували, а розраховуватися за них доводилось урядові.
Дефіцит бюджету в Україні має не економічний, а виразно політичний характер.
Автор – економіст-аналітик, радник з економічних питань Центру політичних досліджень “Нова хвиля”
|
|
