Політика високосного року
13
Сергій СМІРНОВ
Навряд чи вдалим можна назвати рік, що минає, для української політики – і львівської політики зокрема. Можливо, причина тут і справді у тому, що минає важкий високосний рік, останній рік другого тисячоліття чи перший третього – кому як до вподоби.
Правда, зрештою, в тому, що цього року випало чимало бід та неприємностей.
Для Львова – це, передовсім, півроку життя без прийнятого бюджету, це стихійне лихо, яке зачепило не тільки Львівщину, але й чи не половину території України, це проведення референдуму, який розділив країну на два ворожі табори, це зникнення Георгія Гонгадзе, версія про причетність до цього найвищих посадових осіб держави, це постійна загроза припинення тепло- та газопостачання, “справа Жердицького” та всілякі інші біди і клопоти.
Навряд чи все можна пояснити просто високосним роком – і списати свої біди на невдалий рух Землі довкола Сонця, географічне розташування Львівщини стосовно Місяця під час засідань львівської міської ради тощо. Та схильні до виправдання своїх учинків і пошуків різноманітних причин того, що трапилося, ми інколи списуємо все на невдалий день, рік чи століття.
Ми звернулися до львів’ян із запитанням, як вони оцінюють минулий рік і чи вони особисто вірять у прикмети. Про їх відповіді судити Вам.
Тарас Батенко, політолог:
2000 рік в українському контексті запам’ятається як рік виняткового збурення широкої суспільної громадськості. Поза сумнівом, після 1991 року громадяни України знову отримали нагоду декларувати свою позицію на загальноукраїнському референдумі (і не підозрюючи на виборчих дільницях, що це їхня-таки “народна ініціатива”). І як відплату за земні гріхи влади – наприкінці того ж таки 2000 року – мали змогу піддати спопеляючій критиці президента та його оточення. Високосний рік – непрогнозований на політичні контрасти, і, як на мене, головне – швидше його проминути, перейти, врешті, ту межу, за якою ХХ століття стане історією, за котрою не доведеться жалкувати.
Дмитро Шурхало, журналіст:
В Україні активно творилися умови для маргіналізації, а відтак і для радикалізації значної частини політичних сил. Утім, реакція загалу на останні політичні скандали свідчить, що для цвинтарної стабільності, якою так пишається нинішня влада, наразі не виникло ні серйозної загрози, ні реальної альтернативи.
Високосний рік, як і належить, виявився багатим на всілякі “прибамбаси”, але в цілому щирим у своїй вірі в різноманітні прикмети співвітчизникам не потрібно питомих підстав для забобонів.
Кость Бондаренко, політолог:
У нас надзвичайно стійка віра в магічні числа, дати чи “високосні роки”. І це – не породження ХХ століття. Незадовго перед 1158 роком Європою прокотилася хвиля справжньої істерії: люди готувалися до другого Всесвітнього потопу, будували ковчеги, віддавали все своє майно монастирям. І все це – лише тому, що той рік, якщо рахувати не від Різдва Христового, а від Створення світу, був роком 6666-им. Згодом подібні активності спостерігалися неодноразово. Ті ж Свідки Єгови близько 5 разів переносили дату Кінця Світу: останній раз вони обіцяли грандіозне шоу саме у 2000 році. Дуже полюбляли різноманітні дати у Радянському Союзі. Микита Хрущов обіцяв, що комунізм буде побудовано до 1980 року (між іншим, це мав бути також високосний рік). Коли ж настала обіцяна дата, то гострослови жартували: мовляв, замість обіцяного комунізму відбудеться Олімпіада-80. Між тим, найбільші катаклізми ХХ століття – обидві світові війни, три російські революції, розвал Радянського Союзу, поділ та об’єднання Німеччини тощо – відбулися не у високосні роки.
Андрій Стецьків, керівник секретаріату ЛОО ПРП:
Я, в принципі, не дуже зважаю на такі дати та їх “фатальність”, хоча ще Піфагор говорив про те, що цифри мають магічну силу. Зрештою, 13 грудня маю “професійне” свято Андрія, 13-го числа у мене народилася донька, але я переконаний, що не цифри керують людьми, а люди цифрами.
Рік, що минає, я вважаю останнім роком другого тисячоліття і, в принципі, цей рік є вдалим. Інша річ, що ніколи не буває так, щоби бути всім задоволеним. Зараз існує багато недобрих речей, насамперед це моральний і етичний бік нашого життя. Але це не стільки вина людей, як тих умов, у яких ми живемо.
Ну, і стосовно Андрія: у цей день дівчата традиційно ворожать, то я бажаю їм, щоб усі їх мрії збулися.
Таким чином, завтра ми маємо 13 грудня – останнє тринадцяте число у цьому році. Прогнозів ми свідомо не даватимемо, однак щиро зізнаємося в тому, що вирішили вбезпечити себе, про всяк випадок, від можливих негараздів – і випустити наступне число газети вже у четвер, 14 грудня, де й постараємося поінформувати вас про події цього дня.
ДОВІДКА ПОСТУПУ. 13 січня 2000 року – в парламенті України було створено парламентську більшість, Леонід Кучма звільнив із посад 35 (!) своїх радників, Тамарі Лазаренко не вдалося увійти у свою квартиру, яку опечатали представники Генеральної Прокуратури України, у Червонограді на шахті №2 “Червоноградська” під колесами вагонетки загинув робітник очисного вибою, а лікарі львівської станції швидкої допомоги отримали 408 викликів і констатували 9 смертей від різних причин...
13 березня стало відомо про акцію протесту мешканців Дрогобича, які напередодні провели віче, де було вирішено винести на референдум питання про довіру мешканців міста своєму міському голові.
Організатори пам’ятної “Хвилі Свободи” на проспекті Шевченка у Львові отримали чотири (!) офіційні повідомлення, що 13 квітня після 23.00 усі барикади будуть демонтовані, й тільки принципова позиція журналістів, які ніяк не хотіли вступитися, стала цьому на заваді.
13 липня відбулася зустріч міської влади з пікетниками з Рясне-1, тими самими, які перекрили дорогу, вимагаючи поновлення безкоштовного проїзду для пільговиків на всі рейси автобуса №3 (перекрили до речі, три дороги, які сполучають місто з цим мікрорайоном), Верховна Рада України розглядала можливість втілити в життя результати квітневого референдуму, а Конституційний суд приймав рішення про відповідність альтернативного законопроекту Головатого-Мороза, Олександр Лукашенко оголосив дату нових парламентських виборів у Білорусі, в Португалії злодії обікрали службовий джип міністра внутрішніх справ, американська адміністрація оголосила про додаткові торговельні санкції проти продукції країн Європейського Союзу.
Напередодні 13 вересня спорожніла площа перед міською ратушею: було знято палатку “кінескопівців”, які провели чотири голодування на знак протесту проти невиділення їм квартир, на 13 вересня Ясир Арафат запланував проголошення незалежної держави Палестини, сказавши відразу, що таке одностороннє рішення змусить Ізраїль спровокувати спалахи насильства (!).
13 жовтня, в п’ятницю “Львівська Політехніка” провела урочисту академію з нагоди присвоєння вузу статусу національного, на львівському ізоляторному заводі відбулося відкриття скловарної печі, пройшло святкування працівників харчопереробної промисловості, заступник генерального прокурора повідомив українську громадськість про повернення в Україну 10,5 млн. швейцарських франків, що належали Павлові Лазаренку, у Мінську розпочався опис та арешт майна єдиної в країні незалежної типографії (перед тим саме 13 вересня влада конфіскувала в типографії 150 тисяч екземплярів спецвипуску опозиційної газети “Рабочий”).
13 листопада зі Львова до Києва вирушило 40 представників шкіл та вищих навчальних закладів для того, щоби взяти участь у всеукраїнській акції протесту освітян і пікетуванні Верховної ради, стало відомо про відставку Слави Стецько з посади голови Проводу ОУН, а прес-секретар Віктора Ющенка в цей день спростовувала чутки про його відставку.
|
|
