Історія України мандрує до Европи
ПРЕЗЕНТАЦІЯ
Наталка СНЯДАНКО
Зима прийшла до Варшави з України, і то з ближчого її (України) боку, себто з Галичини. Першого грудня у головному корпусі Варшавського університету зібрався натовп, який здивував своєю чисельністю, мабуть, навіть самих організаторів. А організовано було презентацію польського перекладу книги відомого історика Ярослава Грицака “Історія України: 1772 – 1999. Народження модерної нації”. Книгу переклала науковець із Польської академії наук Катажина Котинська.
І натовп цей був зовсім не натовпом, а вдячною публікою, свідомою важливості знання польським народом історії України.
Після традиційних вітальних промов організаторів імпрези, серед яких був, ясна річ, і посол України в Польщі Дмитро Павличко (останній щиро порадів великій кількості присутньої у залі молоді, не забувши виголосити й сакраментальну фразу про те, що молодь – наше майбутнє, а молодь, у свою чергу, пораділа з оригінального початку промови пана посла), та виступу самого пана Грицака, почалося те, що у таких випадках звичайно називають дискусією. А насправді воно було більше схоже на обмін компліментами.
Настільки схоже, що Ярослав Грицак навіть дозволив собі під кінець легку іронію: “Слухаючи всі ці компліменти, я замислився над тим, чи про мою взагалі книгу йшлося. Я ж бо знаю, що вона насправді не така ідеальна”.
Найцікавішими (нехай пробачать мені поляки цей гіперпатріотизм) були виступи самого Ярослава Грицака. Він висунув для дискусії наступну тезу. Коли у 1991 році Україна починала будувати свою незалежну державу, вона подавала великі надії. Але – з огляду на сьогоднішню ситуацію – мусимо констатувати, що надії ці не виправдалися. Те суспільство, яке маємо сьогодні, якщо не померло, то перебуває у стані летаргії. То куди ж тепер?
Після того, як решта виступаючих успішно оминула відповідь на конкретно поставлене запитання, пан Грицак розповів про неоднозначність ставлення до своєї книги в Україні. Особливо негативно книгу сприйняли у середовищі національно свідомих українців, серед яких знайшовся навіть один такий, що купив “Історію” тільки для того, аби її спалити.
Про те, що “Історія України”, написана Ярославом Грицаком, “не настільки проукраїнська, як польська візія цієї історії”, зазначали й самі виступаючі поляки. “Історія написання цієї книги – це історія нашої з нею боротьби, в ході якої мало з’ясуватися, хто кого доконає. І результат, що перед вами, – це один із компромісів, яких було досягнуто в ході цієї боротьби. Я хотів написати нормальну історію, в якій українці виглядали б нормальними людьми, а Україна – нормальною країною”, – пояснив свою позицію автор. “З польської точки зору це може виглядати дивно, бо полякам не потрібно пояснювати, що вони поляки, а українцям часом потрібно пояснювати, що вони – українці”.
Хочеться вірити, що Грицакові вдасться переконати і поляків, що українці – це українці. А наостанку – кілька слів від перекладачки книги Катажини Котинської.
– Касю, яким було твоє найсильніше враження від цієї книги?
– Мене вразило, наскільки це “нормальна” візія. Україна тут виступає не у вигляді гнобленої жертви всіх сусідів (до речі, аналогічну схему ми, поляки, знаємо з нашої історіографії), а як повноцінний суб’єкт історії.
– Чи в усьому ти згідна з автором?
– Я тут тільки перекладач. Розділяти чи не розділяти думку автора можуть інші історики, з чого виникають інколи дуже цікаві дискусії. Треба сказати, що поява книжки Ярослава Грицака у Польщі стала справжньою подією. Всі, хто пише про Україну, посилаються на цю роботу.
|
|
