Юрій Кармазін: Я - та людина, в яку кидали тухлі яйця в Севастополі
Відомий борець із корупцією стверджує, що у 1995 році в Криму готувався державний переворот, спонсорами якого виступили російські політики
ПРЯМА МОВА
“Президент України Леонід Кучма повинен відповідати перед законом – звісно, коли перестануть діяти його президентські повноваження, бо нині такого заангажованого органу, який притягнув би Президента до відповідальності, немає. Захищаючи своє оточення, Леонід Кучма не дає завершити частину розслідувань. Він “прикрив” свого міністра Осику, “прикриває” сина екс-президента Леоніда Кравчука, прикриває своїх найближчих помічників та багатьох людей,” – говорить Юрій Кармазін, голова Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності та боротьби з організованою злочинністю і корупцією.
– Юрію Анатолійовичу, Ваші останні заяви стосовно Леоніда Кучми є досить серйозними звинуваченнями. Однак, для початку, дайте оцінку твердженням Президента щодо парламентських слідчих комісій, які мали б розслідувати найбільш суспільно значущі злочини. Свого часу Леонід Кучма заявив таке: “Я абсолютно негативно ставлюся до створення слідчих комісій. І я дав доручення всім органам виконавчої влади – всім без винятку, на всіх рівнях – не співпрацювати з такими комісіями. Для виконавчої влади ці комісії не існують”. Що Ви можете сказати з цього приводу?
– Справді, парламент давно мав би прийняти закон про слідчі комісії й примусити всіх цей закон виконувати. У нормальній цивілізованій країні ніхто від того не впадає в істерику. Президента Клінтона, як відомо, допитували більш як рік. Вказівка Президента України органам виконавчої влади не співпрацювати зі слідчими комісіями Верховної Ради, вважаю, є злочином перед державою. Вважаю, що Президент Леонід Кучма також має відповідати перед законом.
– Відомо, що через скандальну справу з ЧМП “Бласко” викрито десятки державних службовців найвищих рівнів виконавчої влади, які сприяли розкраданню майна...
– Наша слідча комісія – вперше в історії держави – довела злочини державних службовців найвищих рівнів виконавчої влади завдяки допитам та експертизам. Уперше в державі ми зафіксували отримання хабара у 670 тисяч доларів. Навіть у колишньому Радянському Союзі такого випадку не було. Генеральній прокуратурі з цього приводу надано всі докази, але до сьогодні матеріали не передано в суд. Причому вона брутально приховує ці факти. Засудили поки що тільки Кудюкіна; але ж не притягнули до відповідальності одного з міністрів, який отримав хабар у сто тисяч доларів.
Завдяки справі “Бласко” слідча комісія викрила рахунки Волкова, Лобова. Стало відомо про перший рахунок Лазаренка за кордоном на 40 тисяч доларів. Прийде час – і суспільство про все дізнається. Я не можу зараз говорити про всі суми, про які мені відомо. Усі хочуть “смажених” фактів, однак поки триває попереднє слідство, я не можу сказати більше, і навіть того, кого з високих посадових осіб мав на увазі той же Лазаренко, коли сказав, аби Служба безпеки зацікавилася одним із американських рахунків. Можу лишень сказати, що це – надзвичайна висота.
– Отже, Ви стверджуєте, що саме Вам – уперше в історії правоохоронних органів України – вдалося виявити факти серйозної корупції?
– Ще в 1993 році я отримав інформацію про зашифрований рахунок “Марія” сина Леоніда Кравчука . На швейцарському рахунку лежали 1 млн. 300 тисяч доларів.
А вийшли ми на ці гроші випадково. З пароплавства кудись пішли 100 тисяч доларів. Ми почали відстежувати, де ж зупиняться кошти. Осіли вони на рахунку “Марія”. Як тільки стало відомо, чий це рахунок, гроші було переховано до Швейцарії. Відшукали їх і там. Тоді їх перекинули в третю країну. Однак закінчити цю справу, як я вже переконався, при нинішньому режимі не вдасться.
Будучи на той час депутатом Одеської облради, я зрозумів, що всі бояться братися за подібні розслідування. Тодішній голова комісії в Верховній Раді по боротьбі з організованою злочинністю Слюсаренко навіть побоявся дати запит стосовно цього рахунку, коли вже з банкірами неофіційно про все було домовлено. Тодішній голова комісії по режиму роботи з транспортом Попов після відповідної доповіді помер за загадкових обставин. Незадовго до своєї смерті він мені сказав: “Хлопче, подумай, у тебе дитина...” Попова попередили перед смертю, що в нього є онука.
Таємничість указів, які були абсолютно незаконними, що готувалися стосовно створення концерну, наштовхують на серйозніші висновки. Концерн було створено Указом Президента Леоніда Кравчука, а документів стосовно існування концерну немає ні в Кабміні, ні в Мінтрансі.
Мені, коли я розслідував справу “Бласко”, пропонували мільйон доларів, аби я тимчасово захворів. Коли ж зрозуміли, що мене не купити, було прийнято рішення викрасти мою 11-річну доньку. На щастя, ця інформація просочилася. Одразу ж були попереджені органи СБУ та УБОЗу. Довелося переховувати сім’ю. А донька, як, зрештою, і я, перебували під охороною два з половиною роки. Про це я офіційно повідомив 5 березня 1998 року на сесії Верховної Ради. На жаль, заява до ЗМІ не дійшла.
– У західній пресі з’являлися повідомлення, що в 1995 році тодішня кримська влада (спільно з Росією) начебто готувала державний військовий переворот.
Наскільки ці повідомлення відповідають дійсності, адже саме Ви тоді очолювали комісію з вивчення політико-правової ситуації в Криму?
– Мені справді довелося тісно зіштовхнутися з усім, що відбувалося в 1994 році. У травні того року Крим проголосив про вихід зі складу України, прийнявши свою Конституцію. Лише в одній її статті було згадано про Україну – і то в такому контексті: “Республика Крым строит свои отношения с Украиной на двусторонних отношениях”. Мені дуже прикро, що наші так звані націонал-демократичні партії і рухи мало що робили, аби донести цю інформацію до громадськості. Я – та людина, в яку кидали тухлі яйця в Севастополі. На території Криму не було жодного українського державного прапора. Усі написи було зроблено російською мовою.
Я поклав на стіл Кравчуку стенограму таємного засідання представників Верховної Ради і уряду Криму, яку мені передали нелегально. На ньому обговорювався план дій щодо від’єднання від України. Працювати доводилося в надзвичайних умовах. Під час перебування у Криму мені двічі виламували двері кабінету в приміщенні Верховної Ради – і це там, де введено надзвичайний режим охорони. Улітку 1994 р. Крим став форсувати дії щодо виходу зі складу України. Мєшков (тодішній керівник Криму. – Ред.) взагалі не визнавав владу Києва і вів дії по захопленню Верховної Ради, силових структур, створенню Конституційного суду. За лічені дні за допомогою фахівців з Москви було створено атрибути держави. На території Криму стояли бронетранспортери, все було приведено в бойову готовність.
У лютому 1995 р. мені стало відомо від одного із співробітників оточення Мєшкова про те, що вони уклали угоду з Жиріновським. Спільно з фракцією ЛДПР кримська влада зобов’язувалися об’єднати свої зусилля на “выработку и реализацию совместных экономических и политических программ, способствующих конституционному переходу РК и Севастополя под юрисдикцию России, о создании совместного информационно-аналитического центра и т.д.”
Тоді було заплановано, що певного дня “Ч” ВР і Президент Криму звернуться з заявою до світової громадськості, ОБСЄ, Ради Європи, Москви і попросять допомогу проти начебто окупації України. Коли я доповів про все Голові Верховної Ради Морозові, мене відразу терміново прийняв Леонід Кучма. Після цього звільнили начальників СБУ України й Криму, а також багатьох керівників із силових відомств.
– Що Ви думаєте про непослідовність офіційних властей, які спочатку визнали відомого бізнесмена Рабіновича персоною нон-грата в Україні, а потім скасували своє рішення?
– Три роки наша комісія вказувала на те, що Рабінович є загрозою для національної безпеки. Але ж він – радник Президента України. Усі ці роки він постійно впливав на розстановку кадрів у виконавчій владі. Коли він був у складі української делегації в США, яку очолював Леонід Кучма, “Вашингтон пост” та інші газети опублікували біографію Рабіновича і наголосили на тому, що він був двічі суджений в СРСР і є персоною, небажаною у США.
Свого часу з трибуни Верховної Ради видатний діяч Народно-демократичної партії Олександр Карпов оприлюднив жарт, який ходив у народі про Леоніда Кучму: чи це не той, часом, хто працює в адміністрації Табачника президентом. Карпов одразу ж був позбавлений Президентом усіх пільг і привілеїв, а головне – “доступу до тіла”. Так-от, другою такою фігурою був Рабінович.
Ми неодноразово говорили, що навколо нас є люди, які мають ізраїльське громадянство або вид на проживання за кордоном. І це – депутати, представники адміністрації, в Кабміні, і взагалі – в тіньовій політиці. Ці люди – загроза економічній безпеці України. Ми не могли зрозуміти, чому в Одесі не розкриваються замовні вбивства високих посадових осіб. Від початку цього року їх було скоєно 32, а ще 18 – тяжкі тілесні ушкодження, які потягли за собою смерть. Рабінович повинен розповісти, як призначав на посаду керівника адміністрації Президента після Дмитра Табачника Євгенія Кушнарьова. Кого Кушнарьов призначав далі – теж із його подачі. Ті, хто має честь, у таких ситуаціях стрілялися. Але чути тільки постріли в бік політиків чи журналістів.
В Україні процвітає широченний розмах корупції. Куди йдуть ті кредити? Конституція каже, що жодна ідеологія не може бути обов’язковою. Мала б бути українська ідеологія, а людям при владі вигідно, щоб це був “кучманізм” – як вищий прояв ідеології. Важко бачити, що знищуються держава, моральні якості людей, а заохочуються корупція, підкуп. “Кучманістан” не є країною. Я вжив цей термін на сесії Верховної Ради, після чого до мене підійшли деякі посадові особи, наближені до уряду: мовляв, для чого я так. А хіба Україну будують оточення Президента і Президент?
Розмовляла Зоряна ІЛЕНКО
|
|
