Замість сталі - новітні технології
Як чорна столиця перетворилась у місто ХХІ сторіччя
ПІТТСБУРГ
МАЙКЛ
Шість років тому, один мій знайомий, підвозячи мене в районі вулиці
700 річчя (тепер проспект Чорновола), показав на ряд вуличник кіосків і сказав: “Ти знаєш, що всі продавці в цих будах, – продавці (!), не власники, мають щонайменше ступінь кандидата наук. Я не знаю, чи ще десь у світі є така ситуація, щоб люди з такою освітою і з таким досвідом працювали в таких умовах і не за спеціальністю.”
Тоді це мало сприйнятись як сенсація зі знаком мінус, або мовою кінофільму “Чєрнуха”. Тоді я не знав, що йому відповісти, щиро вважаючи, що українська ситуація з масовим колапсом економіки і, як результат цього, безробіттям є чимось надзвичайно оригінальним у світовій практиці. Якщо брати до уваги тільки найбільші заводи Львова – “Електрон”, ВО ім. Леніна – ЛОРТА, Завод телеграфної апаратури, “Полярон”, “Кінескоп” і навіть ЛАЗ, то цей некролог є вражаючим. Ну унікальні ми – і все. У ті часи я перебував в тій же проблематичній ямі. Єдина ж відмінність, що я не був кандидатом наук і не мав навіть такої роботи, що існує лиш на папері. Журився я і не надто шукав відповіді.
Місто вчорашнього дня
Даремно... Шукати завжди потрібно. Зараз, у 2000 році, я вже знаю, що відповісти своєму знайомому. Для себе я відносний вихід знайшов. Щодо його питання, то таких країн із такими проблемами у світі безліч, і, як не дивно, серед них – країна з наймогутнішою і найдинамічнішою економікою – США. Крім того, Сполучені Штати можуть слугувати і найкращим прикладом, як собі давати раду з такою бідою. Мається на увазі не Велику депресію, це, по-перше, було давно, а по-друге, за справу взялись у загальнонаціональному масштабі, по-третє ж, нас цікавить не країна, а місто.
Найкращою ілюстрацією у нашому випадку (адже нас цікавлять біди Львова) є Піттсбург – сталева столиця США. А точніше, колишня столиця сталі, бо сталь тут майже вже не виплавляють. (Так як у Львові вже майже не роблять мікросхем, не випускають автобусів, телевізорів і ще три сотні найменувань прикладної і побутової електроніки, товарів народного і військового споживання.)
Піттсбург – місто, яке виросло на виробництві металу. Населення якого протягом двох століть майже не уявляло собі життя поза межами металургійних заводів. Місто, яке за іронією долі якраз і збудували люди, що, не маючи роботи і реальних статків вдома, приїхали, або втекли на чужину – іммігранти. Українці, поляки, литовці, німці, словаки, італійці і греки. Уже в 1895 році тут постала українська католицька церква Івана Хрестителя. Навіть головний магнат, власник і філантроп Піттсбурга, Ендрю Карнегі приїхав із Шотландії.
1900 року місто стає національним лідером із виплавки металу. Але вже на початку 1970-го Піттсбург починає втрачати свої позиції і програє конкурентну боротьбу іноземним виробникам, які використовують найновішу технологію і дешевшу робочу силу. Не встигаючи модернізуватись, американські компанії залишаються позаду. Тільки за період 1980-х цей сталеплавильний регіон “викидає” на вулицю більше ста тисяч кваліфікованих робітників. Доля сталеплавильної промисловості в бюджеті регіону падає з 67% до 5%.
Саме місто Піттсбург, починаючи з кінця шестидесятих – початку сімдесятих, до теперішнього часу втратило 45 % свого населення. Тобто майже половину. Ці люди не померли. Вони просто виїхали з нього в пошуках іншої роботи, чи переселились у приміські зони. (Скільки львів’ян покинули місто, точно не знає ніхто – ці люди не афішують своєї діяльності і своїх заробітків.)
Нове дихання
Місто перетворюється на центр, де процвітає індустрія сервісу і високих технологій. Уже зараз Піттсбург є світовим лідером у дослідженні ракових захворювань, трансплантації органів і генетиці. Тут розмістили свої штаб-квартири найбільші юридичні фірми. Місто вийшло в загальнонаціональні, американські лідери в екології – парки, зелені насадження, водоймища. На місці колишніх ангарів бродять олені і борсуки. Про білок, диких гусей і зайців навіть не йдеться.
Плюс те, що жителі міста хочуть добились, аби Піттсбург був великим культурним центром. Хоча населення Піттсбурга майже 390 тисяч, жителі мають свій оперний театр, симфонічний оркестр, драматичний театр, театрально-культурний центр, музеї. Площа цього культурного центру займає колишній порно-квартал у самому центрі міста. Про хокейну, бейсбольну, менше баскетбольну і футбольну славу, американський футбол, відомо трохи менше.
Якщо говорити загалом, місто чорних комірців перетворилось у місто білих і синіх комірців. Зараз тут більше 200 малих, тобто малих за розмірами, але не обігом капіталу, високотехнологічних компаній. Старий Піттсбург (І пол. ХХ ст.) – це місто, в якому опівдні було вже темно від чаду і кіптяви заводських димів, а води рік були чорні від відходів. Це місто, про яке американський класик О. Генрі сказав, що “це велика діра в землі, жителі якої найневихованіші, найбрудніші, найвульгарніші на планеті”. Англійський філософ Герберт Спенсер був ще лаконічнішим: “Будь-хто, проживши тут місяць, може вчинити самогубство”. Цього міста більше немає. Воно перестало існувати.
Парадокс, але місто, закладене іммігрантами, перетворилось на місто емігрантів. Металурги, які залишились, знайшовши альтернативний засіб до заробітку, в основному це дві-три роботи, втратили від 48% до 60% своєї попередньої зарплатні. Більше того, з тих, що залишились вдома, 40% і далі є безробітними. Ті, хто все ще задіяні, тобто працюють на металургійних комбінатах, займаються демонтажем. Вони просто вирізають автогеном металеві каркаси своїх колишніх підприємств. Як виняток, один металургійний комбінат перетворено на музей виробництва.
Це місто, все-таки, виросло з металу. На місці колишніх промислових гігантів залишається індустріальна пустеля, мертва земля просякнута нафтою і засмічена металевим ломом, яку поступово, при кропіткій праці, перетворюють у парки. В окремих випадках колишні склади перетворюють на приміщення під нові високотехнологічні виробництва.
Ціна успіху
Але яка ціна такого успіху?.. Адже не секрет, що не всі американці такі стійкі і незламні, як показують у голлівудських блокбастерах. Не обов’язково бойовиках. Ні. Багато людей покінчили життя самогубством, направивши свої розігнані до шаленої швидкості автомобілі в опори мостів, або зірвавшись у провалля. Ще більше – спились до смерті. Величезна кількість сімейних шлюбів зазнала краху. Таку статистику американці не рекламують. Але вони ніколи не закривають очей на такі явища.
Українці, а особливо львів’яни, також не всі є затяті мізантропи, які постійно нарікають на свою долю. Не всі вирішили втопити горе в стакані. Ні. Більшість людей не зламались, не спились, а ведуть щоденну вперту боротьбу за виживання. Одна біда – самі, без допомоги влади. Якщо протягом 1980-х Піттсбург втратив 120 тисяч робочих місць у виробництві, то у 1990-х він створив 115 тисяч у сфері послуг, бізнесових структурах і медицині. Завдяки своїм низьким цінам на житло і хорошою екологією він приваблює найкращу нову генерацію американських професіоналів. Це не все. Сталеве місто Піттсбург, де проживали “найтвердіші” голови на планеті – люди, які могли перебороти будь-які трудності, перестає бути таким. Ні, тут у барах на колоритних етнічних околицях, а це, по суті, великі села, ще наливають shooter, шотландське віскі з найміцнішим місцевим пивом. А це, очевидно вже екзотика, а не щоденна норма. Дух старого Піттсбурга зникає. В Україні, на жаль, таким магнітом, що притягує найкращі кадри, залишається столиця – Київ. Львів при всій свої національній і європейській неповторності і колосальному потенціалі (туризм, 60 кілометрів до кордону країни – члена НАТО і майбутнього члена Європейського Союзу, Польщі) залишається незужитий і, грубо кажучи, непотрібний. Люди, в основному, на базарах стоять. Торгують. Тобто фактично перепродують уже раз куплений товар. Але ніяких таких нових матеріальних цінностей вони не створюють. Повторювати стару заїжджену мелодію про інвестиції вже ніяково. Те, що люди потроху виїжджають туди, де є робота – це також аксіома. Можливо, це і не так уже й погано. Нещодавно я запитав свого знайомого, чи пам’ятає він ту давню історію про кіоски, де торгують кандидати наук. Він, як не дивно, підтвердив, що пам’ятає. Двох із трьох кіосків уже немає. Кандидати також не торгують. Двоє емігрували, а третій – перебрався в Київ.
|
|
