Здається, це вже колись було
МЕЛЬНИК
Можливо, для когось оприлюднені Олександром Морозом магнітофонні записи були шоком. Я ж зовсім не здивувався. Не тому, що вже такий “мудрий і досвідчений”. Просто важко мене чимось здивувати, бо постійно маю таке враження, що все це колись уже було. Не буду тут говорити про достовірність чи фальсифікованість записів. Для цього є експерти і фахівці від прослуховувань та підслуховувань.
Якщо навіть це підробка, то не викликають сумніву вірогідність дискурсу найвищих київських урядовців, особливості їх лексики, заснованої на “кращих” традиціях компартійної номенклатури. Мені навіть часом шкода цих людей. Адже, бідаки, не мають права навіть вилаятись, аби це не було зафіксовано на плівці. Жодного приватного життя!
Хоча коли назвався вже публічним політиком, то мусиш бути готовим, що преса та політичні конкуренти пильно придивлятимуться до кожного вчинку чи папірця, рахуватимуть, скільки чарок було випито під час фуршету, скільки канапок було з’їджено. Скільки вікон має дача чи квартира, хто сват, хто брат, хто друга жінка чи тринадцята коханка.
Це і нормально в демократичній державі, адже платники податків хочуть знати, куди йдуть їхні гроші та хто з’їдає їхнє сало. Нещодавно мені на очі потрапив проект бюджету 2001 року. Велика така і груба книжка. Я почав гортати її сторінки, переглядати колонки цифр у таблицях. Заняття це хоч і марудне, та можна часом виловити цікаві речі. І раптом мені стало просто зле від деяких чисел у видатковій частині майбутнього бюджету України.
Виявляється, у нас, в Україні, на оплату праці працівників СБУ має бути відпущено 408 мільйонів гривень, податкової служби – 434 мільйони, тоді як усі працівники Національної академії наук України – від академіків до прибиральниць – мають отримати 148 мільйонів гривень. Приблизно стільки ж має піти на оплату працівникам юстиції разом із усіма судами, обласними та районними.
А якщо врахувати, що робота багатьох режимних служб підприємств чи державних адміністрацій фінансується їхнім же коштом? Виходить, що майже втричі більше коштів витрачається на охорону науково-технічних таємниць, аніж на створення нових наукових продуктів! Чи, може, хтось сподівається, що наша розвідка зможе винишпорити новітні технології десь за кордоном, аби зекономити на фінансуванні власних наукових досліджень? Колись так впроваджувалось у СРСР багато новітніх технологій. Але в результаті “зоряні війни” совіти програли. Бо навіть якщо у когось щось і переписали, то все це було вторинне, як і будь-який плагіат. Американці ж не стільки викрадають секрети, скільки переманюють людей, здатних їх продукувати.
Колись і я був наївний. Кілька років тому думав, що комплекс приміщень на вулиці Вітовського (колись –Дзержинського) буде занадто просторий для секретних служб держави, яка задекларувала свій демократичний вибір. Але, виявляється, все навпаки, хоча довкола нас самі лише “стратегічні партнери”, а політичних дисидентів нібито і немає. За таких обставин варто скорочувати репресивну складову правоохоронної діяльності, а приділяти більше уваги бодай судовій гілці.
Наприклад, в американських містах найрепрезентативніші публічні будівлі належать не ФБР чи податковій службі, а саме судам, які у нас узагалі працюють у жахливих непристосованих приміщеннях.
Можливо, у нас спецслужби завдяки своїй профілактичній діяльності просто унеможливлюють будь-які злочинні дії, і судам просто нічого робити? Ось кілька місяців тому СБУ вдалося запобігти “конституційному перевороту” чернігівських пенсіонерів. Тепер виявляється, що навіть найвищі кабінети теж можуть перебувати під контролем спецслужб. Можливо, не лише вітчизняних.
Чому ж тоді так і не було розкрито жодного значного резонансного вбивства чи викрадення? Чому ніхто не перешкоджав вивозити за кордон мільйони всіляким лазаренкам? Хто зможе відповісти на ці питання?
Ніхто, крім нас самих, адже ми просто звикаємо до того, що живемо в державі незалежній, вільній. Вільній від демократичних інституцій, від незалежної преси, від справедливого судочинства. Вільній уже навіть від поважних національно-демократичних сил. Бо хто ж допоміг їхнім лідерам перегризтися між собою та порозвалювати все, що можна було розвалити? Можливо, це мало би бути ціною, яку треба платити за незалежність? Бо ж держава ще “молода і незміцніла”, а у процесі “розбудови держави” відбувається загострення класової (національної, економічної, інформаційної...) боротьби.
Стоп!.. Ми вже десь усе це чули. Теж упереміш із матюками тодішніх захисників отєчєства та їхніх натхненників. Невже так нічого і не змінилося під синьо-жовтими прапорами?
Американці пережили “вотергейт”, тепер мають нову лекцію демократії у Флориді. Напевно, зроблять із того відповідні висновки. А ось чи навчимося ми нарешті чогось у цьому житті? Чи так і залишимося вічно відсутніми, і через це самі собі винними, в цьому модерному цивілізованому світі? Будемо вічно тицятись у різні боки, як сліпі кошенята, поки хтось не візьме нас за шкірку та не викине до смітника?
Ігор МЕЛЬНИК
|
|
