Погляд збоку на...
СВІТОВА ПРЕМ"ЄРА
Катерина СЛІПЧЕНКО
Балет Валерія Михайловського, або, як він називається офіційно, Санкт-петербурзький чоловічий балет у Львові вже не сприймається гостем з-за кордону. Це – своє, звичне, улюблене. Ні, улюблене, але не звичне, адже ця трупа здатна дивувати кожною своєю новою роботою.
Приїзд чоловічого балету з Санкт-Петербурга з нагоди сторіччя львівської Опери виглядає логічним продовженням давньої співпраці, а світова прем’єра нової програми “Погляд збоку” – жестом поваги у бік львівської публіки.
Тепер, коли минув шок від того, що чоловіки встали на пуанти, коли минув час епатажу та подиву, можна спокійно оцінювати, аналізувати, вивчати і...
захоплюватися. Балет Михайловського переміг найзапекліших критиків. Але одне – перемогти, а інше – втримати перемогу. Якраз тут і можна повною мірою оцінити професіоналізм трупи та вміння поєднувати класичний та модерний танець, суперскладну техніку та легку іронію.
Саме це вміння було дуже доречним у роботі з американським хореографом Крістофером Флемінгом, який виробив власний хореографічний почерк на основі синтезу класики, неокласики, модерну та джаз-танцю.
Програма з двох відділень являє собою ще одну сходинку у творчості трупи, яка й тут залишилася вірною собі – й водночас знайшла нові штрихи у танці, в мистецтві, в житті...
Саме у житті, адже “Відображення себе” – перша частина вистави – є своєрідним дослідженням сучасного психологічного стану через суто балетну ідею чоловіка на пуантах.
Друга частина, “Абонемент”, віддає належне балетній класиці. Танцюристи із Санкт-петербурзького балету класику знають, люблять, уміють виконувати на дуже високому рівні, поєднуючи чудову техніку з дотепним пародіюванням. Але якщо у попередніх програмах виконувалися уривки з класичних балетів, то тут вони об’єднані сюжетно: Ганс, покинутий шанувальник Жізелі, у пошуках коханої мандрує найвідомішими балетами. Це – погляд збоку на балет, що є для них життям, на життя, яке вони можуть передати в танці у всій його повноті, на себе й на нас із вами.
Перед новою зустріччю зі старими знайомими нагадаємо кілька висловлювань Валерія Михайловського річної давності з інтерв’ю газеті “Поступ”:
“Я думаю, що в цьому є якийсь зв’язок – між нашим балетом та містом Львовом. Коли ми вперше сюди приїхали, я вам чесно скажу, ми не сподівалися такого прийому й такого розуміння. Для мене Львів (усе ж таки, і я це сказав в інтерв’ю у Києві) – за станом мистецтва, за розумінням мистецтва, за сучасністю мистецтва – в Україні стоїть на першому місці. Я думаю, що центр глибокого розуміння мистецтва усе ж таки знаходиться у Львові, а не в Києві. У Києві усе якось більш поверхово й ближче до ширвжитку, навіть із нальотом “пішлості”. Якась там така легенька естрадка, от це – за милу душу. А от щось справжнє, щось глибоке, воно концентрується у Львові. І на сучасному рівні”.
“ Мені здається, що через танець можна сказати значно більше, ніж вимовити словами. Інколи в танці можна одним рухом, якоюсь наповненістю жесту зробити щось таке, що можна змальовувати сторінками чи реченнями.”
“Професіоналізм у всьому – це найважливіше для мене”.
“Я думаю, що риса, яка мене пригнічує, – це вічне невдоволення собою, те, що я знаю, що можна було краще, що я не досягнув тих висот, які я перед собою поставив, які б хотів досягнути, і яких міг би досягнути.”
“Сидіти на одному стилі, будувати одинакові за конструкцією вистави – це не дуже цікаво, бо ж ідуть роки, тому ми весь час мінялися”.
Так, вони знову змінилися. І нова зустріч із цими старими добрими знайомими буде яскравою. А в які кольори вона буде забарвлена, як саме позначиться на нас, – покажуть нові враження.
|
|
