Антологія українського жаху
Д.О.СВІДНИК
“Найстрашніша книга, видана за багатовікову історію України” – так характеризують самі видавці “Антологію українського жаху”. Ця книга є першою в новому проекті Асоціації підтримки української популярної літератури. Наступною має стати “Антологія любовної прози та еротики”.
Президент Асоціації Наталія Заболотна у передмові до антології пропонує читачам “усамітнитися, вимкнути зайве світло” і відкрити сторінки книги. Тим самим читач потрапляє у країну, яка зустріне його “кривавим заходом сонця, що ховається за лісами, в яких живуть відьми та вурдулаки, природними катаклізмами, що супроводжують до потойбічного світу...” Одним словом, тексти зловісні та похмурі, у яких бродять монстри та ріками ллється кров.
Серед авторів цих текстів відомі класики – Григорій Квітка-Основ’яненко, Микола Гоголь, Пантелеймон Куліш, Олекса Стороженко, Іван Франко, Богдан Лепкий, Михайло Коцюбинський... Є серед авторів і сучасні письменники, зокрема Валерій Шевчук, Юрій Винничук, Станіслав Стеценко.
Упорядник збірки, Василь Пахаренко, вважає, що “жанрові межі цієї літератури надто розмиті й несталі, вона щільно сусідить, а іноді й зливається з містикою, фольклорною та науковою фантастикою, детективом, пригодницькими чи фантасмаґорійно-сюрреалістичними писаннями...
Кожен автор, беручись за такий твір, намагається передовсім настрахати і зацікавити читача... Письменник простежує зв’язок між світом живим і мертвим, поцей- і потойбічним, представляє найдивовижніші метаморфози – перетворення тварин, рослин і предметів, містичних істот у людей і навпаки”.
Усі ми любили слухати у дитинстві моторошні казки та історії, а після того боялись заходити до темної кімнати. Донині мало хто відважиться перейтись у темряві через цвинтар, хоча свідомо розуміє, що не треба боятись мертвих. Але у глибині душі залишається отой підсвідомий страх, що закодований у нашій генетичній пам’яті і передається від наших пращурів, які давно-давно складали моторошні казки та легенди.
Тому і не дивно, що в Антології є і зразки українського фольклору, і тексти давньої літератури, і твори літераторів кількох поколінь ХІХ і ХХ століть. Щоправда, чомусь випадає кілька десятиліть середини двадцятого століття – “мертовне міжчасся соцреалізму”. Але ж і в ті часи писались подібні твори, як не в краю – то в еміграції та і для неофіційного обігу.
Загалом книга не вийшла аж такою “жахливою”, щоб її читання могло спричинювати нервові стреси та психічні розлади. Бо українські “страшні” тексти переважно писались у межах здорового глузду та чуття міри. Хоча саме життя нашого народу нераз створювало такі реальні обставини, яких жодна літературна уява собі навіть не могла уявити.
Львів’яни могли вже побачити цю книгу у вересні на “Форумі видавців”, тепер вона з’являється у книгарнях – тож “жахаймося” на здоров’я.
|
|
