Невідступне минуле
Кость БОНДАРЕНКО
Є в українській історії постаті, які не втрачають своєї ваги з часом і не девальвуються, витримуючи як скепсис і вороже ставлення фальсифікаторів історії, так і заслиненість екстатичних цілунків адептів “національної ідеї”. Подібного роду історичні постаті обростають легендами і міфами, й самі поступово стають складовою частиною великого Міфу. При цьому вони живуть у різних площинах – міф і реалії, людина і легенда.
Король Русі Данило Романович був особою, зітканою з суперечностей. Нащадок великих монархів, який усе життя був змушений доводити свої права на престол, і який у молодості мусів скуштувати гіркоту долі ізгоя. Є чимало моментів, які виділяють Данила з-поміж інших князів і монархів тієї доби. Данило зумів припинити тривалу багатолітню громадянську війну у Галичині, а також покінчити з інтервенцією як західних (Польща, Угорщина), так і східних (Чернігівське князівство) сусідів. Данило розширив межі Галицького князівства і оволодів Києвом. Данило розгромив Тевтонський орден під Дорогичином, після чого практично ліквідував загрозу німецької експансії на південно-східному відтинку (основні сили Ордену на цілих півтора століття було перекинуто на інший фронт – Литовсько-Новгородський). Данило став першим східнослов’янським монархом, який прийняв корону з Риму. Данило став певним щитом Європи від татарських набігів. Данило став фактором державотворчих процесів в інших народів Центральної Європи – особливо у прабілорусів та у балтійських племен.
Прийняття Данилом корони з рук Папи виправило помилку, допущену свого часу Володимиром Великим. Коли Володимир приймав християнство, він, не думаючи, здійснив велику геополітичну та історичну помилку. Християнство було прийнято з Візантії, могутність і впливи якої котилися на спад. У той же час було зрозуміло, що Римська (Католицька) Церква – попри зовнішній аскетизм – перетворюється на потужну силу.
Сучасники Володимира приймали християнство саме з Риму. Православна традиція призвела до того, що на Русі поширилися усобиці (на Заході Папа був певним регулятором суспільних процесів, оскільки від його волі залежало визнання чи невизнання того чи іншого монарха). Православна традиція витворила в особі східних слов’ян своєрідну анти-
тезу Заходу.
Данило є основним репрезентантом середньовічної України на європейській політичній арені. Данило відкрив українцям шлях у Європу – без польських чи угорських посередників. І саме Данило постав перед Європою не варварським монархом чи сильним східним володарем, а рівним серед рівних.
Коли нинішня Європа звисока дивиться на Україну як на відсталу і “неісторичну” державу, то варто згадати, що – тисяцький Дмитро Єйкович – один із найближчих соратників Данила – спричинився до збереження галицького потенціалу, який згодом став заборолом Європи; – Данило поїхав в Орду, принизився і вклонився хану, відвівши гнів Орди від Європи і ліквідувавши західний напрямок татарської експансії; – Данило намагався добитися втілення ідеї Хрестового походу проти татар; – Данило розгромив війська Куремси, але капітулював перед Бурундаєм; погодився зруйнувати галицькі укріплення, але натомість затримав татарський наступ на галицьких теренах. Це дає право Галичині пишатися своїм великим володарем. Це дає підставу для стійкого “галицького” міфу. Це дозволяє нам здобути навіки “прописку” в Європі. А на рівні України це дає підстави для розгляду Галичини як своєрідного “локомотиву” чи “містка”, за посередництвом якого можливо потрапити в омріяну європейську спільноту.
|
|
