Гонгадзе як діагноз
ПОРТНИКОВ
Скандал навколо оприлюднення лідером українських соціалістів Олександром Морозом таємничих записів не менш таємничих розмов, які нібито відбулися в кабінеті першої особи, ще довго будуть даватися взнаки як своєрідний покажчик температури українського суспільства.
Я зараз не хочу висловлювати власних версій із приводу зникнення Георгія Гонгадзе. Як на мене, це було б не дуже чесно: мова йде не про якусь абстрактну людину з повідомлень інформаційних агентств, а про хлопця, за першими кроками якого у журналістиці я стежив ще відтоді, як Георгій прийшов на СТБ, де ми тоді з Миколою Вереснем та Ростиславом Хотином робили “Вікна в світ”. І, звісно, я маю свій погляд на те, як розвивалася у подальшому професійна кар’єра Георгія Гонгадзе, і свій погляд на можливі обставини його трагічного зникнення. Однак, знову ж таки, зараз я хотів би говорити не про це. А про те, як суспільство сприйняло інформацію Мороза: а воно ж не здивувалося! Тобто суспільство, в принципі, не здивується, якщо Президент і міністр внутрішніх справ України будуть вести між собою розмови щодо стеження за опозиційним журналістом і розробляти засоби щодо його залякування. Це і є найжахливіший діагноз – не Президентові й міністрові, а всім нам.
Коли американське суспільство дізналося про обставини Вотергейту, воно було шоковане, тому що не уявляло собі можливості такої поведінки влади. І тому це був вирок політичній кар’єрі президента Річарда Ніксона. Однак не американській демократії. І навіть не політичному курсу Ніксона – одного з найталановитіших американських лідерів ХХ сторіччя. А от, скажімо, у Білорусії більшість мислячих людей однозначно пов’язують таємничі зникнення людей із особою президента країни Олександра Лукашенка. І якщо рано чи пізно з’явиться інформація про те, що ж насправді відбулося з білоруськими політиками і журналістами, білоруське суспільство продовжуватиме звинувачувати в їхньому зникненні Лукашенка, навіть якщо виявиться, що білоруський президент до цього особисто не причетний. Тому що громадська думка Білорусі звинувачує Лукашенка не просто у зникненнях, а насамперед у створенні атмосфери, за якої такі зникнення виявилися можливими. Атмосфера ця дійсно вражає: я пройшовся вулицями Мінська, на яких увімкнули світло у зв’язку з самітом СНД, подивився на юних “топтунів”, які радили мені йти іншими вулицями, бо тут засідають, – і побачив радянську поліцейську державу “в соку”: саме в таких суспільствах, саме в таких країнах може зникнути будь-хто і будь-коли, для цього навіть не потрібне спеціальне розпорядження першої особи, для цього треба просто бажання чергового “топтуна” в генеральських погонах вислужитися перед своїм хазяїном...
Саме тому білорусам доведеться будувати свою державу і демократію в ній із чистої сторінки. А нам? Після того, що відбулося навколо Гонгадзе, – я маю на увазі і його зникнення, і реакцію влади, і поведінку журналістів, і дивовижне розслідування, і відгук суспільства, і (тепер-от) оприлюднення таємничих розшифровок – стало очевидно, що здоровим українське суспільство не назвеш.
Щоправда, в нас немає тотальної атмосфери жаху й недовіри, яка пронизує білоруське суспільство, однак ситуація з Гонгадзе має примусити всіх зробити висновки – і владу, і суспільство. Інакше атмосфера в нашій країні почне змінюватися на очах, а скандал цього тижня стане лише відправною точкою в цілій шерензі подій, які морально дискредитуватимуть не лише владу на рівні Президента і його оточення, а й усю політичну еліту, я б сказав ширше – весь політичний клас. І цей клас не втримається, змушений буде поступитися іншим силам, як це – на наших очах – відбувається у країнах, які також пережили і моральну дискредитацію своєї еліти, і тотальний жах, і тотальну компрометацію. У таких країнах, як Югославія чи Перу.
Не знаю, чи здатна влада на такі висновки. Принаймні хочеться сподіватися на здоровий глузд тих на її верхівці, хто усвідомлює, що після епохи Кучми обов’язково почнеться (а що поробиш?) епоха після Кучми... Якщо учасники гри бажають залишитися за дошкою після зміни українських президентів, вони не можуть не відчувати, що від дошки погано пахне...
Віталій ПОРТНИКОВ, Москва
|
|
