Улюблені жертви російських судів і прокуратур
ШПИГУНСЬКІ ПРИСТРАСТІ
Євген ГУЛЕВИЧ
Останніми роками в Росії стало симптоматично багато чути про щоразу більшу хвилю шпигунських справ. З цієї країни, виглядає, просто просочуються державні таємниці або ж таємниці, які лише намагаються подати як державні.
Так, нещодавно став дуже популярний Григорій Паско, старший лейтенант, журналіст флотської тихоокеанської газети “Бойова Вахта”, якого було засуджено за “зраду батьківщини у формі шпигунства”. Загалом, ніхто, крім самодостатньої Федеральної служби безпеки (ФСБ) Росії, яка зберігає всі дані, не знає, скільки людей отримали вироки з таким формулюванням. Адже офіцерів флоту й армії можна посадити тихо, без клопоту і шуму. На світло денне випливає інформація лише про деяких засуджених. Так, дипломата Валентина Мойсеєва засудили на 12 років за шпигунство на користь Південної Кореї без оголошення доказів. Триває слідство над професором Володимиром Сойфером i Володимиром Щурєвом із Океанічного інституту, що у Владивостоку, – вина науковців полягає в тому, що в рамках офіційної та затвердженої владою співпраці з китайськими вченими вони користувалися приладами для вивчення моря, які мають якісь спільні з військовими технологіями точки дотику.
Найгучніша ж нині справа – “шпигунство” американця Едмунда Поупа, звинуваченого в тому, що він купив плани ракетної торпеди “Шквал”.
Поупа, нині бізнесмена, а колись офіцера флотської розвідки США, 3 квітня заарештувала ФСБ на підставі зізнань професора Анатолія Бабкіна з Московського державного технічного університету. У цього вченого американець мав купити креслення “Шквала” (вибух, власне, цього снаряда був найімовірнішою причиною катастрофи на “Курську”). Професор, головний свідок звинувачення, спочатку довго не з’являвся на засідання суду, який розпочався півтора місяці тому. Однак, коли нарешті з’явився, то відмовився від попередніх свідчень, заявивши, що зробив їх під тиском слідчих, котрі геть не зважали на його передінфарктний стан. Він також доводив, що матеріали, які надав американцеві, аж ніяк не були таємні. Креслення торпеди – ще з 60-х років, і студенти вільно знайомляться з ними на лекціях. Захисники ж Поупа мусили доводити, що фірма, де він працював, діє в Росії в рамках контракту з роззброєння.
Влада США вимагає від Росії звільнення Поупа. У жовтні Конгрес зажадав од Білого дому накласти економічні санкції на Росію, припинити реструктуризацію російських боргів і виступити проти прийняття Росії до Всесвітньої організації торгівлі, якщо Поупа не звільнять. Конгресмени аргументували це тим, що він хворіє на рідкісний різновид раку шкіри, а російська влада не допускає до нього американського лікаря. Дату виголошення вироку, очевидно, визначать у п’ятницю, після останніх слів сторони захисту.
Вчора прокурор Юрій Волгін у суді вимагав максимального з передбачених російським законодавством за шпигунство, терміну ув’язнення – 20 років, а також стягнення з підсудного на користь Росії 7 млрд. рублів як відшкодування коштів, витрачених на працю над “Шквалом”.
Учора ж той самий московський суд мав також вислухати останнє слово Мойсеєва, звинуваченого у шпигунстві на користь Південної Кореї. Однак виявилося, що на час, коли розгляд справи доходить кінця, раптом змінився склад суду. Причин ніхто не пояснив. Адвокат Мойсеєва мотивує це тим, що попередній склад був налаштований зняти з підсудного звинувачення. Мойсеєва відтак засудили до 12 років в’язниці. Вищий суд, щоправда, відхилив вирок і вирішив, що справа мусить бути розглянута ще раз.
Список упійманих шпигунів стає дивовижно довгим. Очевидно, спеціальні служби працюють у Росії дуже ефективно. Проте найбільш вірогідно, що йдеться лише про потребу у вигляді “активності” та “продуктивності”. Як сказав Григорій Паско в інтерв’ю польській “Газеті Виборчій”: “Служби мусять показати, що недарма ж вони їдять свій хліб із маслом та ікрою. У 80-90-х роках КГБ і ФСБ не викрили і не поставили перед судом жодного справжнього шпигуна. Навряд чи і спеціальні служби вміють викривати зрадників батьківщини. Натомість видається значно легше їх спродукувати, а свідчення – підробити. З іншого боку, ті, хто справді зрадив, утекли за кордон, – вони всі до одного були вищого рангу офіцерами, вихідцями з КГБ. Досить вказати бодай на полковника ФСБ Олександра Литвиненка, який нещодавно втік до Англії”.
|
|
