З турботою щодня?
Дружина голови обласної адміністрації Людмила Сенчук відвідала госпіталь для інвалідів війни та репресованих
ВІЗИТ
Зоряна ОНИШКЕВИЧ
Напередодні Міжнародного дня інвалідів дружина львівського намісника Людмила Сенчук, наслідуючи починання Людмили Кучми, яка свого часу провела у нашій державі акцію доброчинності туром дитячими будинками (“Дружина Президента – дітям України”), відвідала госпіталь для інвалідів війни та репресованих
ім. Юрія Липи. Цю новацію на теренах нашої області, відповідно, можна назвати “Дружина губернатора – інвалідам Львівщини”. Візит відбувся у рамках програми Президента України “Милосердя”. Програма “Милосердя” розпочалась у вересні цього року і триватиме до 3 грудня – Міжнародного дня інвалідів.
Пані Сенчук приїхала оглянути шпиталь, щоб особисто побачити, які проблеми є нині в інвалідів, а також намітити шляхи вирішення цих проблем. Наразі це перший візит у цю лікарню високопоставлених гостей, тому персонал і самі хворі, що не звикли до такої уваги, дещо здивовано переглядалися між собою. Склалося враження, що вони так і не зрозуміли – радіти з того, що їх відвідали й дали цінні подарунки (квіти та цукерки), – чи навпаки.
Доброчинність – справа добра: завдяки іноземним спонсорам та їх гуманітарній допомозі у госпіталі є принаймні медикаменти, а від вітчизняних меценатів наразі подібного можна хіба лише чекати. Пані Сенчук зазначила: “Ми згадуємо про інвалідів у переддень цього дня. Я хочу привернути увагу тих людей, які мають кошти і яким не байдуже милосердя: вони повинні допомогти”. Власне, дружина губернатора у розмові з хворими пообіцяла перерахувати гроші на придбання госпіталем виделок і ложок та особисто прослідкувати за цим процесом.
А поки що проблем у госпіталю вистачає. Зокрема, відсутні гроші на медикаменти, харчування. Приміщення лікарні потребує ремонту, в деяких відділеннях ремонт роблять самотужки самі лікарі. Окрім того, в госпіталі відсутня посада штатного психолога, без порад якого людям похилого віку важко пристосуватися до сучасного життя. Тільки та держава, яка піклується незахищеними представниками суспільства, має право називатися цивілізованою.
Як же можна назвати в такому разі нашу державу, коли у госпіталі (пацієнтами якого є переважно люди похилого віку – інваліди, від яких ще й частенько відрікаються “вдячні” родичі, тобто більш незахищених, аніж вони, важко знайти) зазначають, що покращилося харчування й тепер двічі на день є картопля й овочі? Можна хіба що здогадуватись, яким воно було до того покращання. Інваліди сподіваються тільки на те, що все ж таки ними опікуватиметься держава, та й “держава” тим часом зазначає, що виконує президентську програму “Люди похилого віку”... Та чомусь від проголошення чергової програми чи акції тим же людям похилого віку не стає легше ні фізично, ні морально...
|
|
