Червоне і чорне
КЛУБ КОМІСАРА БОНЦЯ
Львівський магістрат видав сувору заборону на азартні ігри ще під час
І Світової війни. У середині двадцятих дозвіл було поновлено, та лише для клюбів і касин, а ще кількох першорядних каварень, і то за умови, що гості гратимуть лише у “шляхетні” брідж і покер із маленькими ставками.
Усі ці яскині дозволеного азарту суворо контролювалися. А на початку тридцятих у готелі “Американський” навіть запровадили правдиву рулетку. Та тут також діяли обмеження щодо ставок, а левову частку з доходів властитель готелю мусив сплачувати до магістратської скарбниці. Одначе, невздовзі поповзли чутки, мовляв, у готелі є потаємний покій, де від опівночі грають у що завгодно і нерідко за ніч спускають усе до нитки. Тож “Американський” негайно було піддано під постійний поліційний нагляд. У перший же вечір комісар Бонцьо прихопив із собою підінспектора Мулика і вирушив до готелю, де найелегантніша публіка опановувала секретами “диявольського кола”.
– Дивітсі, пане Юзьо, – смикнув Бонця за рукав Мулик, вказуючи на величного пана у бездоганному смокінґу. – Та ж то є граб’я Бельський!
– Так, Мулику, то саме він, та це ще не привід дерти мені маринарку і позоритися. Пан граб’я тілько-но повернув зі шлюбної подорожі Європою.
– Ага! – розплився в усмішці Мулик. – Сеся слічнютка у гранатовій сукні є молода грабіна Бельська! Оце кобіта! І пощо вона дає йому спускати маєтки за рулетков? Я чув, жи до шлюбу пан граб’я був іще той гультіпака і пустив за вітром не їден фільварок. Чув-єм, жи його навіть прилапували при пляці Сольських, коли грав із батярами у “наші-ваші” і був при тому п’єний як ціп. Яй, який встид!
Пляц Сольських (нині – площа Зернова) звався в народі “казино під відкритим небом”, або ж “львівським Монте-Карло”. Одну з найбільших торговиць пристойні городяни воліли оминати десятою дорогою, бо годі було лише перейтися тим “Монте-Карло”, аби позбутися пуляреса, або скочити ще в якусь халепу. Усі гравці тут були шулерами, а весь товар – фальшованим або краденим. Чимало представників ліпшого товариства шукало тут гострих вражень, а поверталося з кишенями, у котрих відчайдушно свистав вітер.
– Мулику, най вас це не денервує. Молода грабіна зробила з Бельського правдивого янгелика.
– Ага, янгелика! – не вгавав Мулик. – Та ж він робит ставки при каждому колі, а жінка ніц йому не каже. Чи то так любить того шелихвіста? Ну й дива – та ж вона дає йому гроші! Відай, вони з ним є пара чобіт.
– Мулику, та ж не гарячкуйте, а гляньте, як вони роблять ставки.
Франьо нищечком наблизився до грального столу і став пантрувати за тим, як поводиться Бельський. На одному колі він клав бляшку на червоне, а на іншому – пересував її на чорне. А жінка тільки квітла чарівною усмішкою і не зводила з нього захоплених очей.
– Бідна грабіна, не зчується, як старцюватиме попід катедров, – заячав Мулик, повернувшись.
– Знову ви ніц не второпали. Ніц вона не бідна і дуже тішиться з тої ситуації. Ну годі, наше чергування добігає кінця, а дорогою до комісаріату я вам всьо витлумачу.
Що саме збирається Бонцьо пояснити нетямущому Мулику?
Відповіді наступного четверга.
Відповідь на кримінальну загадку “Убивство на Ялівцю”, вміщену у “Поступі” від 16 листопада: револьвер у лівій руці свідчить, що вбивця був шульгою. У мешканні Фелека нічого не вказує на те, що господар ліворукий: нотатник лежить праворуч від телефона. Натомість, у квартирі Антося Бонця насторожив той факт, що у книзі, котру читає підозрюваний, було загнуто кутик 64-ої сторінки, тобто лівої, тоді як кожний десняк загнув би кутик правої, непарної сторінки.
Л. А.
|
|
