"Книжник-ревю" стало замельдувався у Львові
Скиба знову схибив, але справа книгорозповсюдження в надійних руках
БІБЛІОМАНИ
Лариса АНДРІЄВСЬКА
Протягом двох останніх тижнів прокотилося культурними закапелками Львова “ПоЛІР’є” – чергова низка молодечих забав від Романа Скиби, котрі відзначалися вже традиційною нечисельністю (не плутати з елітарністю) публіки та повною відсутністю реклами та організації.
І чого, здається, “прискибуватися”: кожен святкує свої уродини, як уміє, а коли комусь заманулося поїти кумплів під вивіскою “Гранд-марафон”, то це справа смаку, або ж його відсутності. Зрештою, кому у телефонній буді домівка, тому і “ПоЛІР’я” – “Всеукраїнський літературно-музичний фестиваль”.
Інша річ, що соленізант втягнув у коло своїх ювілейних ігрищ вельми поважних і заклопотаних людей, які при відповідній “розкрутці” могли б зібрати як не театр ім. М. Заньковецької, то Палац мистецтв чи Золотий зал Етнографічного.
Не знати, що тепер подумають про львівську публіку казкар-лірник Сашко Власюк, потужні харківські рок-гурти “Люк” і “Калєкция”, Дмитро Добрий Вечір, редактор “Соняшнику” Леся Воронина і бард Едуард Драч, який співано-поетично окреслив світосприйняття довколабогемної тусівки: “Знову хочеться грошей, а виходять вірші”. Найчисельнішим був вечір Сергія Жадана, де його тезко Пентюх зафіксував аж 28 слухачів і публічно заявив, що як на українського літератора – це просто таки аншлаг.
Та найбільше дісталося менеджерам “Книжника-ревю”, котрим невгамовний Ромчик скромно назвався “дуже відомим громадським діячем” і спокусив масштабністю і престижністю “ПоЛІР’я”. На місці подій хлопців-”книжників” дещо збентежив цілий той “масштаб”, бо вони планували не стільки ґратулювати Скибу, скільки репрезентувати на наших теренах новий проект Кості Родика. Усі, хто вже читав перші числа “Книжника-ревю”, були приємно вражені високим рівнем публікацій, кожна з яких має самодостатню літературну цінність, адже, крім Родика з Родіною, з новим виданням для бібліоманів співпрацюють Михайло Бриних, Вікторія Стах, Олена Квасній, Оксана Забужко, В’ячеслав Медвідь та інші метри слова. До того ж, завдяки “Гіт-параду” книжкового продажу та “Книзі-поштою”, “Книжник” має неабияку практичну цінність.
І дуже прикро, що під час презентації невеличкий зал Спілки письменників був напівпорожній. Із невідомої причини акцію проігнорували “дорослі” львівські літератори, вочевидь, неспроможні здолати упередження проти скибиних затій. А їхнє, до слова, нове видання мусило б зацікавити насамперед, бо Родик настільки любить львівських письменників, що винничуківські “Легенди Львова” порівнює з “Хозарським словником”, а гумориста Богдана Волошина величає українським Бабелем.
Утім, презентація таки відбулася, а менеджеру Юркові Ковальчуку (багато хто пам’ятає його як видавця “Від вуха до вуха”) стало терпіння вислухати глибокодумні сентенції підпилих скибиних гостей щодо руїни книгорозповсюдження в Україні і спромогтися взяти слово. І слово це вселило надію в серця тих поодиноких диваків, хто прийшов не задля перманентних уродин, а власне на презентацію: “Чомусь усі вважають, що радянська система книгорозповсюдження розвалилася. Та ж нічого подібного. Я маю на руках усі документи: залишилася “Книга-поштою”, працюють усі книгарні. Просто ніхто тим не займається. Я стверджую, що кожна українська книга може мати реальний наклад близько 100 тисяч, будь-яка газета – 200 тисяч, журнал – 30-50 тисяч.
Я був директором із розповсюдження “ендепешної газети” “Україна і світ сьогодні” і за півроку вивів її на 100 тисячний наклад – це був роздріб при 95 відсотках реалізації. Зараз я представляю газету “Книжник-ревю”, і вона матиме 20-тисячний наклад. Уже з понеділка “Книжник” можна буде придбати в усіх кіосках Львова і передплатити у будь-якому поштовому відділку”.
Відпровадивши “книжників” на потяг, молоді богемісти розійшлися, залишивши на фортеп’яні порожню склотару і рештки перекусок, а на полірованому столі головуючого – виразні сліди рихтованих черевиків.
Одначе, ніщо не зіпсуло звістки про те, що “Книжник” стало замельдувався у Львові. Зокрема, автор цього пашквілю дуже тішиться, що нарешті матиме повну інформацію про нові видання, які не зможе купити через фатальну розбіжність між зарібком і прожитковим мінімумом. А також і про ті книжки, які не встигне прочитати через брак часу, котрий до останньої хвилі витрачається, аби ту розбіжність здолати.
|
|
