Конкурс молодих композиторів та піаністів ім. В.Барвінського: здобутки й перспективи
ПАРОСТКИ
Ярема ЯКУБЯК
Сучасне музичне життя в усьому світі вражає розмаїтістю конкурсів: конкурси солістів (інструменталістів та вокалістів), ансамблів, композиторів. Уже їхня велика кількість стає підставою для трохи скептичних поглядів: навіщо, мовляв, ті конкурси, які мають у собі щось від “спортивного інтересу”, а це погано в’яжеться з естетичними завданнями мистецтва. До цього додається ще одне, публічно не афішоване: реальна можливість тенденційних, необ’єктивних оцінок зі сторони журі. Але музичні конкурси містять прогресивний сенс. По-перше, у виконавців-солістів виховується сценічна витримка, так необхідна для артистичної діяльності. По-друге, конкурси, вибираючи для себе, як патрона, якесь ім’я (“імені Баха”, “імені Шопена”, “імені Глінки”), вибудовують, відповідно, свої програмні вимоги і стають, таким чином, могутнім способом пропаганди цього імені у світі. Якщо це – композитор, то конкурс примушує пильніше вивчати його творчість, шукати у ній якісь нові нюанси, що врешті веде до розширення нашого естетичного світу і до культурного поступу.
Конкурс можна розглядати як могутній стимулятор музичного життя взагалі. Він відкриває для учасників-лауреатів ширші можливості для дальшої власної артистичної діяльності. Не дивно тому, що в багатьох країнах, зокрема в таких розвинених як Німеччина чи Австрія, щорічно відбувається декілька вагомих, престижних конкурсів міжнародного значення, не кажучи вже про величезну кількість порівняно дрібних.
В Україні музичних конкурсів, зокрема міжнародних, зовсім небагато. Найбільш відомі – конкурс піаністів ім. М. Лисенка та конкурс вокалістів ім. С. Крушельницької, в останні роки все більшого розмаху і значення набуває міжнародний конкурс піаністів ім. В. Горовиця, розрахований на дітей різних вікових груп. Та кожний конкурс, окрім суто професійних зусиль, потребує також певної матеріальної (фінансової) підтримки, а оскільки з нею українські конкурси мають постійні проблеми, то й проводяться вони нерегулярно. На початку 90-х років у середовищі львівських музикантів зародилася думка зорганізувати конкурс молодих композиторів та піаністів і надати йому ім’я Василя Барвінського (1888-1963), щоб вшанувати пам’ять видатного українського музиканта й громадського діяча, перед яким наше суспільство у великому боргу.
Доля В. Барвінського склалася трагічно. Блискучий піаніст, талановитий композитор, твори якого друкували навіть у США та Японії, один із чільних представників української інтелігенції у післявоєнний час був заарештований (1948 р.) за сфабрикованою справою і засланий разом із дружиною (теж піаністкою) на 10 років у мордовські табори. Найгірше, що при цьому рукописи композитора були спалені. Коли все-таки 1958 року Барвінський повернувся до Львова, то решту свого життя він із пам’яті відновлював втрачене.
Реабілітували композитора вже посмертно, але його творчість ще багато років була під забороною. Тож тепер, коли усі ті безглузді заборони перестали існувати, наш суспільний обов’язок – уводити творчість композитора в обіг культурного життя.
Конкурс ім. В.Барвінського збирає молодих піаністів та композиторів, і вже в цій “двоїстості” полягає його особливість. Орієнтується він на училищний вік і рівень, на те, щоби виявляти і розвивати творчі обдарування – як виконавські, піаністичні, так і композиторські. Проводиться кожного року за однією із спеціальностей у стінах Львівської музичної академії. Але в ньому почали брати участь представники не лише музичних закладів Галичини, а й більш віддалених регіонів України, зокрема з Житомира, Маріуполя, Чернігова. Для багатьох учасників це означало в буквальному сенсі слова відкрити для себе творчість В. Барвінського. “Ми й не підозрювали, що то така гарна музика”, – можна бути почути з уст цих конкурсантів та їхніх наставників. Отже, розширюючи знання української музичної культури, конкурс зробив добру справу.
Вага і престиж кожного конкурсу значною мірою залежать також і від рівня винагород – премій. Вирішувати цю непросту справу оргкомітетові конкурсу ім. В. Барвінського постійно допомагав Союз Українок. Хоч нераз у конкурсу виникали серйозні проблеми. Було й так, що до Львова через хворобу, а ще більше через матеріальні труднощі (музичні училища не мали коштів на відрядження), приїжджало набагато менше учасників, ніж було оголошено. Та все-таки конкурс відбувався. І показово, що більшість переможців конкурсів ім. В. Барвінського згодом продовжили своє навчання у вищих навчальних закладах, переважно Львова та Києва – чи то на фортепіанному, чи то композиторському факультетах. А отже, цей конкурс – справа гідна підтримки й плекання!
|
|
