Рухів побільшало?
Відбувся установчий з"їзд Народного руху України за єдність
ПАРТИТУРА
Кость БОНДАРЕНКО
Подія, на яку з таким нетерпінням чекали аналітики і про необхідність якої так багато говорили в Адміністрації Президента України, відбулася. Третій Рух став реальністю. Минулого тижня “уконституювався” Народний рух України за єдність. Скептичні коментарі офіційних мас-медіа та ледве стримуваний сарказм політиків не були безпідставні, адже об’єднувати рух беруться переважно ті люди, котрі його два роки тому активно роз’єднували.
Відомо, що ідея створення “об’єднаного Руху” (варіант – “НРУ ім. В.Чорновола”) не нова. Про неї активно говорять десь із весни нинішнього року – відтоді, коли Богдан Бойко та Георгій Філіпчук покинули лави костенківців. У травні Бойко мав тривалу зустріч із Президентом, про що також стало відомо широким колам. Уже тоді прогнозувалося, що Президент не омине нагоди “пооб’єднувати” Рухи на свій манер. У вересні впливові київські видання писали про фактор “третього Руху” та його імовірність. І ось нарешті “третій Рух” виник.
Знову виникає традиційне римське питання: “Кому вигідно?”.
Задоволені коментарі Геннадія Удовенка свідчать, що вигідно це, насамперед, удовенківцям. Оскільки в основі кожного об’єднавчого процесу лежить проблема “проти кого дружити будемо?” – то можна припустити: об’єднаний Рух буде формою удару по УНР. А це вигідно: а) Народному руху України (при послабленні УНР Юрій Костенко стане більш поступливим у питаннях утворення єдиної партії з колишніми однопартійцями) та б) Адміністрації Президента (послаблення костенківців призведе до послаблення блоку УНР-”Батьківщина” і стане черговим ударом по Юлії Тимошенко). Вже за короткий час Бойко зможе максимально розмити фракцію УНР і поставити її на межу виживання. І це буде додатковим стимулом для Костенка, який, на думку окремих політиків, “надто довго думає” над перспективами злиття в єдину партію.
Якщо Богдан Бойко приведе УНР “до покори” Удовенкові, то можна прогнозувати підвищення ролі самого Бойка в Русі. А з обранням Ярослава Кендзьора головою Львівської організації Руху можна думати про обрання Михайла Косіва головою об’єднаної партії. У такому разі Бойко виступить у ролі заступника.
Можливий і ще один варіант: Бойко не піде на об’єднання з удовенківцями, а нарощуватиме власні “м’язи” й у певний момент зможе виступити в ролі опозиції до об’єднаного середовища НРУ-ПРП-УНР – у разі, якщо ці партії перестануть слухати накази з Банкової. Хоча нинішні контакти Бойка з Удовенком і його обіцянка не реєструвати “об’єднаний рух” в органах юстиції ставлять під сумнів таку можливість. Тим паче, що нині Адміністрація Президента зацікавлена саме в посиленні правого політичного середовища в Україні на противагу лівому.
Виникає питання: чи вдасться Бойкові стати тим каталізатором, який прискорить об’єднання двох Рухів і зуміє залучити ще кілька партій до об’єднавчих процесів? Цілком можливо. Що більше, я навіть не сумніваюся. Проте з цієї відповіді виникає ще одне питання: А НАВІЩО?
Колись я, ще молодий і наївний адепт одного з відламів Організації українських націоналістів, підійшов до дуже поважаної та дуже авторитетної людини з проханням виступити посередником у справі примирення бандерівців і мельниківців. Тоді, на початку 90-х, я ще вірив у те, що це можливо. І от ця людина дала мені справді сильний урок тверезого мислення, який я пам’ятатиму все життя. “А навіщо? – запитав шанований мною професор. – Та ж вони, як об’єднаються, втратять на 90% сенс свого існування. Адже головна мета існування обох відламів ОУН – це взаємопоборювання”.
Я знову задаюся цим питанням: А НАВІЩО? З огляду на останні події у Львівській крайовій організації НРУ можна прогнозувати, що Рух поступово скочується до стану ОУН – тобто, сили, що відіграла важливу роль у становленні певних суспільних інституцій, залишила помітний слід в історії, але не змогла зрозуміти, що партійна еліта повинна проходити крізь стадію оновлення, відкривати дорогу молодим.
І тому я не бачу потреби в “об’єднаному Русі”. Крім, хіба що бажання окремих політиків максимально реалізувати свої амбіції та похизуватися роллю “об’єднавців”. Але чи варто задля цього вдаватись аж до таких заходів? На жаль, Рух уже не є тим Рухом, до якого ми звикли протягом минулого десятиліття. Все тече, все міняється. В’ячеслав Чорновіл умів співпрацювати з владою, зберігаючи опозиційність. Умів проводити в органи влади своїх людей і при цьому активно критикувати владу. У часи Чорновола Рух на Сході став єдиною реальною альтернативою Компартії, синонімом волелюбності, демократизації.
Не знаю, чому, але на пам’ять просяться слова Євгена Маланюка, адресовані Павлові Тичині: “Від кларнета твого лиш фарбована дудка осталась”. Бо нинішній конформізм Руху не можна виправдати жодними заслугами перед історією. Мусоліні програв тоді, коли фашисти відмовилися від свого гасла: “Ми проти комфортного життя”. Коли борці перетворюються на чиновників – це надто трагікомічно.
І чи варто для їх об’єднання створювати ще одну політичну силу? Можливо, досить зателефонувати по “вертушці” й дати команду до виконання?..
|
|
