Аргументи проти життя на Марсі
Євген ГУЛЕВИЧ
Ті шалені кошти, які витрачають земляни на космічні проекти, далебі, вимагають принаймні невеликих, але, як завше, сенсаційних результатів. Одним із таких можна назвати висновок учених після докладного аналізу найновішої геологічної мапи, дані до якої протягом двох років вносив орбітальний зонд Mars Global Surveyor. Життя на Марсі неможливе, ствердили геологи.
Один із приладів зонду, спектрометр теплоти, точно вимірює теплоту поверхні планети, а позаяк кожен із мінералів по-особливому випромінює тепло, його легко розпізнати. Тож науковці визначили мінеральні скарби Марса і намалювали карту понад половини планети. Виявилося, що три відсотки поверхні вкриває олівін – силікат магнію та заліза.
“Величезна кількість олівіну свідчить про те, що процеси водної ерозії на Марсі були дуже слабкі протягом ледь не всієї історії планети,” – гадає д-р Роджер Н.Кларк, роблячи висновки з отриманих даних на останньому зібранні відділу планетарних наук Американського Астрономічного Товариства в Пасадені. Річ у тім, що олівін, зеленавий мінерал, надзвичайно легко вивітрюється під впливом води. Важко зрозуміти, чому і досі він так надмірно (покриває два мільйони квадратних метрів) лежить на поверхні, якщо в історії планети припускають такі часи, коли йшли дощі й стікала вода. “На карті загалом не видно мінералів, які б були пов’язані з водною ерозією, наприклад, мулу чи глини, – твердить д-р Хофен. – Із наших досліджень виявляється, що Марс був сухий і зимний надто великий проміжок часу своєї геологічної історії”.
Звісно, з такими твердженнями не погодиться багато вчених-планетологів, адже чимало з них вірить, що колись Марсом текли ріки, були на ньому озера і навіть океан. І, як аргумент, наводять те характерне мереживо каналів, що охоплюють планету і мають такі величезні розміри, які свого часу мусили б нести більше води, ніж стікає в Міссісіпі. Але на докази про теплий і вологий клімат цей аргумент претендує мало. Передусім тому, що мільярди років тому Сонце світило значно слабше, ніж нині, і атмосфера на Марсі була не надто густою, то важко собі уявити, звідки могло там взятися тепло. Головним складником марсіанської атмосфери є вуглекислий газ, який легко розчиняється у воді, а тому на поверхні Червоної планети мусило б бути чимало осадових скель, вугільні мінерали повинні би були вкривати велику частину річкових русел, басейнів озер і морів. На жаль, і досі не знайдено жодного їхнього сліду на поверхні. Жодного натяку на воду.
Нині на Марсі холодніше, ніж в Антарктиді, і сухіше, ніж у Сахарі. Середня температура – мінус 60 за Цельсієм. Тиск у сто разів слабший від земного, а 97% атмосфери – задушливий вуглекислий газ. Можна лише побажати NASA, яке шукає слідів життя і води на Марсі, не занепадати духом.
|
|
