Повернення сірого кардинала
БЕЗПЕКА І ОБОРОНА
Кость БОНДАРЕНКО
Закінчення. Початок – стор. 1
Про близькість відставки Горбуліна говорили упродовж кількох місяців до того, як його дійсно було звільнено. Спочатку Горбулін перестав по-звичному вільно заходити в кабінет до Леоніда Кучми. Потім у нього серед заступників з’явився Зиновій Кулик – людина явно не з “горбулінської” команди. Потім офіс Горбуліна перенесли з Банкової на деяку віддаль... Поступово Володимира Павловича поставили перед необхідністю передачі паперів новому Секретареві...
Після відставки Горбуліну пророкували кілька варіантів кар’єрного майбутнього. Одні говорили про те, що він очолить представництво України при Раді Європи або посольство у США. Інші подейкували, що академік Горбулін очолить Академію наук замість старенького Бориса Патона. Ще інші вважали Горбуліна претендентом на пост голови Адміністрації Президента. Жодна з версій не справдилася. Протягом цього року ім’я Горбуліна виникало лише двічі: уперше – навесні, у зв’язку з утворенням якоїсь чергової комісії з питань озброєння, а вдруге – влітку, в зв’язку з комісією із питань врегулювань Придністровської кризи. Використовувати інтелект Горбуліна при вирішенні другорядних питань – це все одно, що забивати комп’ютером цвяхи. Тому в навколополітичних “тусовках” чекали на повернення Горбуліна у велику політику.
Тепер Горбулін повернувся, але повернувся у цікавій іпостасі. Він з’явився у команді прем’єр-міністра Віктора Ющенка у ролі противаги до Євгена Марчука – свого спадкоємця й антипода. Створення з ініціативи Ющенка Урядового комітету з національної безпеки та оборони викликає певну конфліктну ситуацію, оскільки Комітет дублюватиме функції РНБОУ, а силові міністри матимуть подвійне підпорядкування. Сам по собі Комітет не суперечить законодавству України, оскільки створення подібних структур передбачене законодавством, що регулює запровадження адміністративної реформи. Те, що заступником голови Комітету став Володимир Горбулін, додає УКНБО ваги й авторитету. Леонід Кучма теж навряд чи наважиться відверто виступити з критикою дій Комітету, адже він багато чим зобов’язаний Володимиру Горбуліну. Більшість силових міністрів звикли до співпраці з Горбуліним, вивчили його стиль і методи, й зовсім не були у захваті від приходу в РНБОУ нового керівника – Євгена Марчука.
Якщо порівнювати Горбуліна і Марчука, то можна побачити, що це – політики-протилежності. Марчук здатний іти у кільватері інших, сильніших лідерів. При цьому важко уявити залежність Горбуліна від якогось клану чи якогось олігарха. Горбулін є максимально незалежною політичною фігурою – і навіть його стосунки з Президентом протягом минулих п’яти років нагадували стосунки Рішельє з Людовіком ХІІІ. За політичну незалежність доводиться платити. Горбулін поплатився посадою. Але Ющенко також іде на ризик: його уряд складається з фігур незалежних, фігур-особистостей. Прихід у команду Ющенка ще одного “одинокого вовка” створює ще одну – додаткову – точку політичного притягання. Подібна конструкція може ефективно працювати лише тоді, коли існує реальна небезпека й потреба у “бойових діях”. В умовах “мирного часу” структури з великою кількістю потужних лідерів самознищуються, розпадаються.
Поява Горбуліна в українській політиці та його присутність у команді прем’єр-міністра – це ще одне свідчення того, що Віктор Ющенко налаштований на подальшу гостру боротьбу. Чим завершиться ця боротьба і яких форм вона набуде? Чи це буде бій гладіаторів, а чи війна з вітряками? І в якій ролі виступить Ющенко – у ролі Спартака чи Дон Кіхота? Не в останню чергу це визначатиме фактор Горбуліна. Тому Володимира Павловича можна знову привітати з поверненням на політичну сцену – у тій же ролі, в ролі “тіні батька Гамлета”.
|
|
