Влада для Володимира
ПОРТНИКОВ
Бути обраним президентом – іще не означає стати ним. Перший російський президент Борис Єльцин, аби досягти тих обсягів влади, яких він бажав, змушений був не лише сприяти розвалу радянської імперії, але і розстріляти з танків власний парламент... Якби можливості серцевих м’язів Бориса Миколайовича відповідали масштабам його уявлень про владу, то в Росії ніколи не було би другого президента. Майже так, як в Україні може у близькому майбутньому не бути третього... Однак другий президент у Росії вже є. Коли Борис Єльцин проголосив його своїм наступником, і на початку цього року всі переконалися, що перший президент не жартував, на Заході улюбленим запитаннячком було: “Хто ви, містере Путін?”.
А ніхто. Тоді він якраз і був ніким. Поставити на його місце якогось іншого полковника – і нічого не змінилося би... Серйозну відповідь на питання про можливості Володимира Путіна та риси його особистості ми можемо одержати лише після того, як він отримає реальну владу у країні, президентом якої є.
На перший погляд, усі важелі керування Росією і зараз у руках Путіна, – й він довів це, коли вигнав за кордон Березовського, розігнав губернаторську Раду Федерації та запропонував пихатим регіональним баронам стати його Державною радою – церемонійним зібранням високих сановників... Усе це так... Однак усе ж таки Путін не контролює уряд, генеральну прокуратуру, головні монополії, навіть... навіть власну Адміністрацію. І якщо цього не усвідомлюють його співгромадяни, якщо цього не усвідомлює навіть політична “тусовка”, то сам Путін чудово це розуміє кожного дня, коли приходить на роботу. Кабінет – великий, і маленькій людині буде в ньому затишно лише тоді, коли вона усвідомлюватиме, що оточена своїми.
За багатьма ознаками можна сказати, що боротьба за справжню владу тільки розпочинається. Через рік після несподіваної відставки Єльцина його спадкоємець збирається довести, що кремлівський “дід” не помилився у своєму виборі й висунув на московське царство справді сильну постать, здатну найперше відібрати владу у нього самого – у Єльцина, в його найближчого оточення, у членів знаменитої родини... Путін хотів би позбутися шефа президентської Адміністрації Олександра Волошина, прем’єра Михайла Касьянова, генерального прокурора Володимира Устинова, міністра внутрішніх справ Володимира Рушала... Всіх, майже всіх! Він відкрито висловлює незадоволення урядом, а в кулуарах влади вже ходять чутки, що найближчий приятель Путіна, генерал КГБ-ФСБ Сергій Іванов, який зараз очолює Раду безпеки, марить про прем’єрське крісло (це взагалі професійне марення всіх відомих мені секретарів Рад безпеки)... Й, очевидно, що уряд Іванова буде аж ніяк не схожий на уряд Касьянова: у ньому може не залишитися місця не тільки для старих міністрів, призначених іще тоді, коли оточення Єльцина формувало уряд попередникові Путіна на посаді прем’єра Сергію Степашину, – але і для петербурзьких лібералів, котрих не дуже полюбляють пітерські чекісти. Отже, це буде уряд контрольованого ринку, якщо таке, звичайно, буває...
Однак і старі кадри не збираються так легко віддавати владу Путіну та його людям, – не для того вони ліпили президента зі старанного та слухняного полковника, щоби зараз усе йому передати насправді! Прокурори вже починають обшуки в офісах петербурзьких фірм, відомих насамперед своїми тісними зв’язками з нинішнім президентом – і не тільки теперішніми, але і доволі давніми – періоду, коли Путін іще працював заступником мера Петербурга... Очевидно, що силові структури, не повністю підконтрольні Кремлю (насамперед МВС і прокуратура), почали шукати компромат на близьких до Путіна людей, сподіваючись надибати щось і на самого президента.
Тож процес боротьби за владу обіцяє бути дуже непростим. Ми будемо свідками перевірки старої системи на здатність пручатися. Важко собі уявити, щоби, коли Єльцин ішов із Кремля, він і його оточення не подумали про те, які козирі вони можуть показати Володимирові Путіну, якщо він вирішить вийти з тієї гри, до якої вони його запросили, і розпочати власну. Важко уявити, що сам Путін кожного дня не продумує варіанти, яким джокером йому побити ці козирі. Гра триває...
Віталій ПОРТНИКОВ, Москва
|
|
