Я буду танцювати
БАЛЕТ
Михайло МИШКАЛО
У таких, як вона, закохуються навіть неодружені чоловіки. Класичний тип жінки, якій услід дивляться, коли вона проходить поруч. А ще – звабливість ніг. Адже вона танцює в балеті.
– Перше словосполучення, яке я повторювала в дитинстві, було: “Я буду танцювати”. Моя мама – професійний музикант. Вона грала мені на фортепіано Шопена, і я просто не могла встояти. Я танцювала.
Чому я не стала професійним музикантом... У мене були здібності, але в мене не було терплячості. Вона дуже потрібна, якщо ти хочеш чогось досягти як музикант. Танець – це інше. Рух відображає все. Ритмом можна передати будь-яке почуття. Танцюристи мають загострене відчуття світу. Ти знаєш, чого я найбільше боюсь? Я боюсь, що настане момент, коли в мене пропаде бажання танцювати. Розумієш, бажання прийти в зал завжди є. Кожен справжній артист хоче танцювати. Балет – як наркотик. Він тягне. Кожен день ти приходиш на урок у клас. Він триває одну, дві години. Тіло і душа вимагають тренувань. Якщо на сцені ти можеш включати різні елементи – імпровізацію, долучати душу – то в класі все має бути, як завжди.
– Як Ти прийшла в балет? Я маю на увазі те, чи Ти завжди хотіла танцювати? Але ж є ще проза життя, і не у всіх виходить реалізувати своє “Я не можу не танцювати.”
– Моя мама сказала: “У тебе худі ноги.” Тобто, в мене немає ніг, з якими стають балеринами. Розумієш? А мама (в неї ідеальна фігура) була для мене авторитетом. Тобто, вона сказала – і все. Я вирішила, що не поїду в балетну школу до Москви чи до Ленінграда. Крім того, я думала, що вже застара до цього у свої 11 років. Виявляється, я була саме в розквіті сил.
– Тобто, батьки Тебе не підтримали, і Ти все-таки продовжувала вірити у своє “Я буду танцювати!”
– Ні. Саме потім був університет, і я вирішила використати свій журналістський хист. Я їм сказала: “Я хочу про вас написати. Але ви, щоб я написала правдиво, навчіть мене”. У балетній школі я займалась із малими дітьми. Я засвітилася. Вони побачили, що я можу танцювати, і запропонували мені скласти іспит. Потім із другого класу балетної школи я відразу перескочила в четвертий. Я мала успіх. Розумієш, у школі я ходила в спортивні секції: кінний спорт, плавання, легка атлетика, спортивна гімнастика. Фізично я була готова витримувати перевантаження.
У сьомому класі балетної школи я зробила перерву на рік. Кинула школу. Саме тоді я остаточно зрозуміла, що без танцю я жити не можу. Я усвідомила, що я хочу. Я повернулась. На останньому році навчання у школі я вже мала приватного педагога. У нього займаються солісти й артисти. Кожному артисту потрібно мати якогось педагога. У театрі, де я танцюю, артистами балету є філологи, економісти, навіть аспіранти. Вони навчаються в Києві, щоб отримати професію балетмейстера.
– Яким є матеріальний ґрунт Твоєї професії? Скільки Ти заробляєш?
– Майже сто гривень. Розумієш, щоб бути артистом балету, потрібно мати багатих батьків, коханця, спонсора. Але справжній, підкреслюю, справжній артист балету ніколи не скаже, що його праця важка. Уланова станцювала в Лондоні Джульєту і стала таким чином всесвітньо відомою у 46 років. 1998 року, у Львові, Майя Плісецька танцювала на пальцях “Вмираючого лебедя.” Її було – 72 роки. В артиста висихають руки, ноги, все тіло. У Майї Плісецької руки від Бога. Таких рук немає в нікого. Зірки національного балету України, звичайно, отримують більші гроші. Але якщо артист вчасно не знайде спонсора, не виїде за кордон (театр, кабаре, навіть стриптиз бари), він помре з голоду. Щоб танцювати, потрібно нормально харчуватись. Фізичні навантаження шалені.
– Але ж є успішні приклади: Нурієв, Баришніков.
– Так, Нурієв був мільйонером. У нього був навіть свій острів, не кажучи вже про антикваріат і таке інше. Розумієш, як сказав мій педагог, професію артиста балету можна порівнювати з професією шпигуна. Ти все бачиш, усе чуєш, ти повинен на все реагувати. Проте тобі потрібно це робити все під музику. А якщо точніше, все робити в музику.
– Є у Львові люди, які розуміються на балеті?
– Нуль.
|
|
