У ритмах сумовитих танго
ЕКЗОТИКА
Яким ГОРАК
Унікальний концерт, програму якого складали прем’єри (але прем’єри не первинних композиторських інвенцій, а музичних транскрипцій – ділянки композиторської праці не так часто репрезентованої на академічних сценах нашого міста), подарував позавчора львів’янам маестро Мирослав Скорик.
У транскрипціях для камерного оркестру М. Скорика художня якість перепису рівна якості оригіналу. Незважаючи на скупий і своєрідний склад, який використовує Маестро для транскрипції (а це – камерний оркестр струнних інструментів), він потрафляє зробити їх наскільки внутрішньо багатими і розмаїтими, що твори набирають нового звучання і змісту. Ще більшої привабливості додало те, що транскрипції звучали у виконанні Львівського камерного оркестру (керівник – заслужений артист України Артур Микитка) – колективу, який уже здобув собі визнання інтерпретатора і першовиконавця творів М. Скорика – та ще й під орудою самого Маестро.
Тематика творів виразно групувалася довкола екзотичних аргентинських (танго
А. П’яцолли) та іспанських (твори М. де Фальї, К. Дебюсі, Д. Шостаковича, М. Скорика) мотивів. Задумливо-ностальгічного тонусу завдало виконання шести танго Астора П’яцолли, котрим відведено було перший відділ концерту. Це, властиво, не ті шлягери, на зразок “Компарсіти” чи “Бризок шапанського”, до яких звик загал. Це швидше своєрідні ліричні поеми у тангових ритмах, наскрізь пройняті зворушливою і драматичною, але завжди щирою і сердечною манерою музичного вислову. Виконання було загалом достойне, але примножило б у ефектності, якби додати більше гостроти почуття і відчаю – рис так характерних для цього танцю (були ж часи, коли після танго покінчували життя самогубством, наскільки “брала за душу” та гострота почуття). Викликала хіба певне непорозуміння доцільність введення транскриптором у склад камерного оркестру акордеона (партію цього інструмента виконував заслужений артист України Ярослав Ковальчук). Цей інструмент не відігравав ні помітної солюючої ролі, ні звуконаслідувального чи якого іншого виконавського ефекту, а тому без нього, можливо, твір і транскрипція нічого б не втратили.
Окремим відкриттям вечора прем’єр можна назвати виконання вокальних творів Мануеля де Фальї дипломантом міжнародних конкурсів Анною Ковалко (сопрано). З подачі співачки цей композитор, більш знаний як автор інструментальних опусів, постав витонченим вокальним мініатюристом (чи то у трьох окремих піснях – “Твої чорні очі”, “Після любовної туги”, “Пісня блукаючого вогню”, – чи у циклі з 7 народних). У “Твоїх чорних очах” справді можна було втопитися з “любовної туги”, тим більше, коли і те і друге майстерно відтворене чарівною солісткою.
На цьому тлі більш популярними видалися три окремі мініатюри: прелюдія К. Дебюсі “Ворота Альгамбри”, “Іспанський танець” Д. Шостаковича, “Іспанський танець” М. Скорика . Несподіванкою серед них і потужним спалахом іспанської темпераментності став твір Д. Шостаковича, яскраво відтворений солістами – студентами ЛМА Ольгою Петрик та Олександром Божиком. Твір знову запропонував незвичне для цього композитора амплуа блискучого романтика.
Природно, що слухач очікував перейнятися запальністю аргентинського танго і бурхливістю іспанського темпераменту. Натомість, слухачі покидали зал із душею, оповитою серпанком смутку та ностальгії. Можливо, причина цього крилася у настроєвості танго А. П’яцолли, а можливо, у виконанні, яке передало більш тужливий, романсовий стиль із долею сентименту, характерного для українців (“Іспанський танець” М. Скорика), аніж вируючу пристрасть, бурхливість музики іспанців та аргентинців. Але й у такій інтерпретації була своя оригінальність і краса!
|
|
