Закон тотожності
А.Г.
В Архіві Галичанина (це моє робоче розшифрування криптоніму А. Г.), як уже помітили деякі читачі цієї рубрики, було достатньо арифметичних рівнянь. Кожне з них знаходилося під сторінкою, присвяченою тій чи іншій особі жіночої статі, і це спочатку збило мене з пантелику. Я, грішним ділом, подумав, що Галичанин – альфонс, та ще й з бухгалтерською жилкою, бо записує свої прибутки у рівняннях. Мені навіть прийшло до голови, що А. Г. – це Альфонс Галицький. Насправді ж сюжет виявився складнішим. Якщо рівняння у записах Галичанина й означали обрахування якихось прибутків, то одержував їх він завдяки цілком благородному заняттю у наших, як співається в одній пісні, “зрусифікованих містах”. Галичанин навчав іноземних громадянок літературної української мови, а точніше, мовленню. Припускаю, що у його професійні заняття, як це часто трапляється у житті і в літературі (згадаймо хоча б “Дівчинку з ведмедиком” Домонтовича), потроху проникла і сфера інтимна, що і призвело до подальших кульбітів і навіть до таємничого зникнення Галичанина, та поки що на це натякали лише імена-маски жінок, позичені з античної міфології.
Так чи інак, були арифметичні рівняння, і це у мені здійняло цілий рій асоціацій. Частково ті асоціації стосувалися моїх власних математичних нахилів, які в пізньому підлітковому віці мені вдалося таки жорстоко придушити нестримним потягом до віршування, який, очевидно, був перетворенням цілком іншого потягу.
Спробуйте уявити собі шкільну освіту без математики. Складно, чи не так? А скільком з нас вона в’їлася в печінки! Зі мною ж все було навпаки. Я не “переварював” філологічні предмети, а математику сприймав, як музику. Тепер мені тяжко пригадати і найпростішу формулу, бо й потреби немає пригадувати.
Хоча ні! Найфундаментальнішу формулу я таки добре затямив і постійно намагаюся її застосовувати або порушувати, за що, мушу сказати з усією відповідальністю, мені вже не раз доводилося тяжко платити. Це формула, на якій будуються усі рівняння, вся математика. Це формула, якою записується чи не найголовніший закон – закон тотожності. Ось вона: А = А
Це формула, якою регулюється співжиття людей, регламентуються стосунки між різними членами спільнот і між самими спільнотами, на якій базуються усі можливі структурні об’єднання, що претендують на тривале і діяльне існування, усі бюджети і розподіли, усі конституції і заповіти, одним словом, усе Буття, яке ми здатні охопити своїм розумом. Різні типи порушень цієї формули у житті, як правило, оголошуються злочинами і караються у той чи інший спосіб.
Коли я раптом збагнув, що формула
А = А – не гола абстракція, а якнайточніше скерування до дії, я почав діяти у приступних мені сферах, а почавши діяти, побачив істинний стан речей у нашому та й взагалі у людському житті-бутті. Напевно, щодо багатьох речей, як це і належить неофітові, я помилявся. Та, в основному, формула А = А виявилася ключем до розуміння. Наведу кілька перших-ліпших прикладів-розшифрувань.
1. (Приклад, навіяний недавньою розмовою з Богданом Сорокою).
А = А: Академік є академіком.
У нашому постколоніальному суспільстві академіками греблі гатити можна. Зважте, що навіть за оприлюдненими даними Україну за останні десять років покинули тисячі висококваліфікованих науковців. Ще більша кількість науковців перекваліфікувалася і поповнила собою ряди бізнесменів, купців, фінансистів і люмпен-пролетаріату. Усі ці маргіналізації не сприяють, ясна річ, розвитку національної науки. Та академіків і академій на Україні щороку стає все більше. Як це може бути? Одне з двох: або стається якесь достатньо систематичне чудо і, незважаючи на загальну деградацію науки в Україні, окремі геракли все-таки двигають науку вперед і заслужено стають академіками, або ж – ніякого чуда немає, а є те, що й часто траплялося за совітів, – звання присуджується не за дійсні подвиги, а за вірну службу і щедрі могоричі. Тобто певний академік є лише замаскованим успішним статусним кар’єристом: А = К. Але зі школи ми знаємо, що
А = К. Щоби вирівняти тотожність (і встановити таку необхідну в усі часи справедливість), мусимо написати – К = К: кар’єрист є кар’єристом (навіть якщо хтось йому присудив звання гіперакадеміка).
2. (Приклад, навіяний нашим “незалежним” шоу-бізнесом).
А = А: аматор є аматором.
Завалення усіх можливих псевдосоціалістичних ієрархій, правил, способів добору і тому подібне вивільнило творчий дух нашого талановитого народу. І аматорство поперло з усіх дір! Будь-хто у нас, за умови що знайде кошти, може робити будь-що, не маючи до того ні найменшого хисту. Головне – бажання, впертість, самовпевненість і спонсори! Ця ситуація (в плані застосування зайвої енергії) може бути цілком безпечною, якщо у суспільстві належне місце займають професіонали. Тоді аматорство для когось може виявитися і щаблем до професіоналізму. Але коли професіонал під керівництвом аматора забиває мікроскопом цвяхи – справи кепські. Скільки Поплавського не обробляй спецефектами, а він – той самий квадратовий профспілковий лідер, що міцно приріс до ректорського крісла, бо знає цінність для нашої людини посадового корита. А до корита додаються і юні орли, і дупасті кордебалети.
3. (Приклад, який в усіх усе ще на устах).
А = А: Америка є Америкою.
Хіба це не показує ситуація з президентськими виборами? Що таке Америка? – Країна Здійснених Мрій. Будьмо відверті, ці мрії стосуються, найперше, матеріального благополуччя. І ось матеріальне благополуччя за роки правління Клінтона просто-таки затопило Америку. Америка відбулася! А те, що відбулося, мусить відбути з буття – дати місце тому, що ще має відбутися...
До речі, у Флориді, де тривають найкумедніші за всю історію Цивілізації підрахунки, де від закону тотожності залежить, як завжди, все, читає американським студентам лекції милий професор зі Львова, доктор математичних наук Михайло Зарічний. Внутрішній голос мені нашіптує абсурдне пояснення усього цього післявиборчого вправляння у рахунках: саме тому, що у Флориді викладає математик Зарічний, американці мусять рахувати свої голоси вручну. Технократи довбані!
Віктор НЕБОРАК
|
|
