Німецька мрія про Leitkultur
Любко ПЕТРЕНКО
Leitkultur (“ляйткультур”), безумовно, претендує на те, щоб стати в Німеччині словом 2000 року. Хоча, в той же час, мало хто з німців хоча б уявляє, що воно може означати. Суперечки щодо тлумачення цього терміна ведуться навіть у середовищі християнських демократів, хоч саме вони й дали йому “путівку в життя”.
Термін, який дослівно можна перекласти як “провідна, домінуюча культура”, виникнув під час міжпартійних суперечок про міграцію. Про те, чи можна називати Німеччину країною мігрантів, чи, незважаючи на строкатість населення німецьких мегаполісів, стверджувати, що тут мешкають лише німці? За часів правління Гельмута Коля все було чітко й зрозуміло. Німеччина – країна національно унітарна, а наявність у ній іноземців – це радше виняток, який, як відомо, лише підтверджує правило. Але часи змінюються, змінюються й ідеї.
Берлінська республіка, на відміну від Боннської, має значно амбітніші плани щодо впливу на міжнародну політику. Але насамперед їй треба було навести лад у міжнаціональних взаєминах всередині країни.
Соціал-демократичний уряд Герхарда Шредера демонструє своє прагнення зробити усе для того, аби мігрантів у Німеччині, бодай формально було визнано такими ж правоздатними суб’єктами, як і корінне населення. Зокрема, було внесено зміни навіть у німецьку мову. На слово Einwanderer, що означає “мігрант”, фактично накладено табу. А у вжиток запущено слово Zuwanderer, яке має те саме значення, але не затерте і не скомпрометоване безглуздими дискусіями.
Християнські демократи, які вже два роки перебувають в опозиції, не могли так легко погодитися на те, що правляча коаліція вибиває з їхніх рук ініціативу в такому важливому питанні. Окрім того, у правому політичному крилі почалась екстремістська реакція на надмірну лібералізацію міграційного законодавства. Чого варті лише бомбові замахи в Дюссельдорфі чи напади на синагоги в кількох німецьких містах. Коаліція ХДС-ХСС зрозуміла, що настав час втрутитися у справу й елегантно визначити поміж двох вогнів золоту середину. У такий спосіб можна вибити козирі з рук як лівих, так і ультраправих політиків.
Християнські демократи під проводом нової голови Анжели Меркель пішли в атаку. Спершу партія визнала, що Німеччина – таки міграційна країна. Далі було оголошено, що в нинішньому міграційному законодавстві існує безліч невідповідностей щодо сучасного моменту, тож необхідно витворити нову концепцію інтеграції іноземців у німецьке суспільство. Саме тоді з легкої руки керівника фракції ХДС в Бундестазі Фрідріха Мерца й виникло нове слівце Leitkultur. Навіть більшість християнських демократів спершу були проти запровадження цього терміна. Та що там казати, навіть пані Меркель кривилася, чуючи це слово. Щоправда, поступово вуха почали звикати до терміна, тож спротив його поширенню зникав, як роса на сонці.
Остаточно термін було зафіксовано в новій міграційній концепції християнських демократів, коли лідер партії Анжела Меркель врешті й сама виступила на його захист: “Ми маємо намір чітко заявити про свою прихильність до нації, до нашої батьківщини, відкритого до світу патріотизму, толерантності і національної мужності. І в цьому сенсі легко зрозуміти, чому ці цінності визначені терміном Leitkultur”.
Суперечки тривають, мігранти прибувають, проблеми міжнаціональних відносин загострюються. Соціал-демократи (і навіть деякі християнські демократи) вважають, що запровадження терміна “ляйткультур” зашкодить взаєминам німців із представниками інших національностей. Лунають навіть закиди, що ідея Leitkultur майже тотожна концепції про арійську расу. Але чи варто так лякатись одного слова? Мине час – і вуха поступово звикнуть до нього. А якщо ні, то німці придумають замість “ляйткультур” щось більш нейтральне, щось на американський зразок, наприклад, “німецька мрія”. Зрештою, як стверджував філософ Мартін Гайдеггер: “Не ми говоримо мовою, а мова говорить нами”.
|
|
