Львівська мерія робить бізнес: міняє готель на збитковий завод
СТРАТЕГІЯ
Роман ОНИШКЕВИЧ
Історія, про яку йтиметься нижче, бере свій початок 2 листопада. Саме цього дня директор департаменту міського інженерного господарства Володимир Шелевій надіслав голові депутатської комісії економічної політики та муніципальних ресурсів Юрієві Барану листа з “невинною” пропозицією. Текст цієї “шпаргали” гласить буквально таке: “Департамент міського інженерного господарства просить Вас погодити проведення заміни будівлі готелю “Київ” (вул. Городоцька, 15) по вартості 1560000 грн. (в тому числі ПДВ) на завод по виготовленню будівельних матеріалів вартістю 1552680 грн. (в тому числі ПДВ), розташований на площі 0,96 га у с. Боянець Жовківського району, що знаходиться у власності українсько-канадського спільного підприємства “Новий Дім”, з оплатою різниці вартості до міського бюджету”.
У перекладі з чиновницької мови на людську наведена вище сентенція означає, що добродій Шелевій ініціює операцію між органом державної влади та комерційною структурою. При цьому місто віддає не відомому в широких колах СП одну з кращих своїх будівель у центральній частині, а навзамін отримує...
Щоби з’ясувати, що за “кіт у мішку” причаївся під виглядом “заводу по виготовленню будівельних конструкцій”, кореспонденти “Поступу” не полінувалися виїхати у Боянець. Журналістському погляду відкрилася споруда, схожа на ферму, поряд із якою і гробниця Тутанхамона може видатися новобудовою. У сільській раді нас поінформували, що свого часу тут справді випускали непогану продукцію, в тому числі і тротуарну плитку. Та ось біда – вже з півтора року завод не працює. За логікою речей, якби підприємство приносило прибутки, власники його би не консервували і, мабуть-таки, не обмінювали б. Окрім того, у Боянці вважають, що сума 1552680 гривень, у яку, за “списком Шелевія”, оцінено завод, відверто завищена. Тим паче, що земля, на якій він розташований, перебуває лише в його користуванні, а наявне обладнання вже слугувало не один рік.
І все ж, навіщо Львову завод будівельних матеріалів, розташований у глибокій провінції, коли безпосередньо на території міста і його околицях без зайвих зусиль можна відшукати з десяток підприємств аналогічного профілю? Як пояснює Шелевій, завод у Боянці Львову конче необхідний, оскільки на ньому місто випускатиме тротуарну плитку для власних потреб. Відтак відпаде потреба купувати її в інших виробників. З калькуляції, яка грунтувалася на цінах травня, квадратний метр “боянецької” плитки обходився б у 18 гривень 60 копійок. На час, коли “піфагори” з департаменту міського інженерного господарства рахували прибутки потенційно їхнього заводу, вже існуючі підприємства реалізовували плитку по 19-20 гривень за квадратний метр.
Враховуючи те, що річно в місті викладають орієнтовно 5 тисяч кв. м плитки, економія від запуску власного виробництва щороку складала би близько 5-6 тисяч гривень, тобто десь тисячу “зелених” при “милосердному” курсі.
Тим часом прихильники бартеру “готель на завод” висловлюють аргумент, що готель “Київ” і так ніхто не хоче купувати. Як приклад наводять давню історію, коли не знайшлось охочих придбати “Київ” на конкурсі. Однак експерти мають дещо інший погляд на цю спробу приватизувати готель. Якби його продавали без умови збереження спеціалізації, то покупців, очевидно, не бракувало б. Але навіть якщо сьогодні міську владу не влаштовують розміри прибутків діючого готелю, то його приміщення (чи бодай їх частину) без проблем можна було би здавати в оренду комерційним структурам або організувати там бізнес-центр. Не варто, мабуть, заперечувати, що не один бізнесмен погодиться на офіс у престижному будинку в центрі Львова.
Зрозуміло, що в такому разі прибутки міської скарбниці значно перевищать тисячу доларів, зекономлену на плитці. Схоже, лише, що у господарів Ратуші дещо специфічне уявлення про комерційний зиск.
... А поки готель “Київ” усе ще належить нашому місту, важко втриматися від спокуси і не поставити добродієві Шелевію та Ко кілька підступних запитань.
По-перше, звідки взялося СП “Новий Дім”, і хто “вивів” його на структури мерії? По-друге, чи не тому підприємці хочуть отримати готель в обмін на завод, бо бачать “Київ” перспективнішим об’єктом для заробляння грошей, аніж заводик? По-третє, якщо місто у змозі викласти лише 5 тисяч квадратних метрів тротуарної плитки на рік, а потужності заводу більші, то що робитимуть не завантажені роботою працівники? По-четверте, як виходитиме з ситуації мерія, коли хтось із мобільніших конкурентів боянецького заводу почне “бавитись” у демпінг. Нарешті, по-п’яте, чому членам комісії економічної політики та муніципальних ресурсів, окрім згаданого листа, не було представлено жодного техніко-економічного обгрунтування, жодного перспективного плану діяльності майбутнього підприємства? Запитань надто багато, щоби тішитися з економічної геніальності державних мужів.
P. S. Питання обміну готелю на завод уже виносилося на засідання депутатської комісії, однак наразі не було вирішено. Ймовірно, його лобісти невдовзі знову намагатимуться протягнути це рішення. “Поступ” і надалі стежитиме за розвитком подій та інформуватиме читачів про долю львівського майна.
|
|
