Референдумні кубики
Якою буде Україна після імплементації результатів референдуму?
ВАРІАНТИ
Дмитро ЯЦЕНКО
Незабаром Верховна Рада може знову повернутися до “питання року” – розгляду президентського законопроекту про внесення поправок до Основного Закону за результатами квітневого референдуму. Вчора спеціальна комісія розглядала законопроекти, які запропонував Леонід Кучма, після чого ці матеріали мали би надійти до парламенту. На момент підготовки матеріалу до друку розгляд законопроектів іще не було завершено, що й не дивно з огляду на їхню контраверсійність.
У зв’язку з цим, як правило, мова йде про те, чи підтримають нардепи законопроекти 300 голосами (ніби справді наше майбутнє залежить виключно від варіанту “проголосують – не проголосують”). При цьому майже ніхто не говорить про те, яких змін зазнає модель української держави. Досі лише затяті політики-опозиціонери говорили, що Україні загрожує авторитаризм. Через це навіть були спроби “проштовхнути” альтернативний депутатський законопроект Головатого-Мороза, однак його “успішно” поховав Конституційний суд. Натомість законопроект Президента суддям майже сподобався, чого зовсім не можна сказати про вітчизняний парламент.
Зокрема, народний депутат Олександр Лавринович заявив, що сьогодні ні у кого немає підстав вважати, що в парламенті знайдуться необхідні 300 голосів, хоча ще місяць тому у президентського оточення виникала майже щоденна ейфорія: до омріяної цифри 300 залишається 25... 20... 17 голосів... Планувалося навіть здобути ці голоси в середовищі лівих фракцій. Не склалося, напевно... Однак Лавринович зазначив, що право Президента на розпуск парламенту, якщо Верховна Рада виявиться недієздатною, просто необхідне. А от що це означатиме для держави, однозначно сказати важко, оскільки можливі різні варіанти. Тобто можуть бути різні сценарії розвитку і трансформації України як держави.
Розглянемо лише основні.
Варіант 1. Парламентська республіка. Вперше таку модель змін запропонували у своєму законопроекті конституційних поправок Олександр Мороз і Сергій Головатий. Однак навіть після відхилення Конституційним судом їхніх пропозицій, під якими, до речі, підписалися понад сто народних депутатів, ідея перетворення України на парламентську республіку остаточно не вмерла.
Досить швидко з’явилися чутки про створення проурядової (не плутати з пропрезидентською) більшості у Верховній Раді, до якої передовсім увійшли би фракції “Реформи-Конгрес” (ПРП і КУН), УНР, частини НРУ, “Батьківщини” та, можливо, соціалістів Олександра Мороза. Іноді до цього списку долучали ще і фракцію “Солідарність”, яка, щоправда, намагається діяти ситуативно. Єдина вада цієї ідеї – те, що максимальна кількість нардепів такої “більшості” не перевищила би 150 осіб, а це, погодьтеся, вже радше “проурядова меншість”.
Днями досить скептично про можливість створення проурядової більшості висловився і політолог Микола Томенко, який іще кілька місяців тому виступив у ролі “хрещеного батька” цієї ідеї, – здається, вона вперше пролунала саме з його вуст. В інтерв’ю “Поступу” він зазначив, що створення парламентської більшості сьогодні призвело би до майже негайної відставки уряду Віктора Ющенка. Однак імовірність того, що парламент знову спробує створити модель парламентської республіки, існує, – для цього, крім надання Президентові додаткових можливостей для розпуску (наприклад, за нестворення парламентської більшості або неприйняття бюджету держави в обумовлені терміни), слід передбачити, що уряд формуватиме парламентська більшість. У такому разі Президент, навіть отримавши додаткові важелі для впливу на парламент, втратив би набагато більше – право на формування уряду, а в перспективі могла би виникнути ситуація, коли Україна взагалі би відмовилася від інституту президентства (що ми спостерігаємо нині в Молдові).
Зрозуміло, що це не дуже сподобалося Леонідові Кучмі. Свою нелюбов до парламентаризму він черговий раз продемонстрував перед студентством Національного університету ім. Т.Шевченка, коли застеріг від створення проурядової більшості тим, що це безперспективний шлях розвитку. Очевидно, що і депутат Лавринович мав на увазі інше, оскільки його підозрюють у тісних зв’язках із Адміністрацією Президента.
Швидше за все Олександр Лавринович – прихильник саме президентської республіки (варіант 2). Він, зокрема, зазначив, що право на розпуск парламенту мають президенти багатьох європейських країн, – отже, має воно бути й у Леоніда Кучми. Що більше, Лавринович вважає, що Верховна Рада обов’язково підтримає цю пропозицію, оскільки зацікавлена в тому, щоби забезпечити реальну владу в Україні. “Це можливо, якщо парламентська більшість визначає політичний курс держави та формує уряд”, – зазначив Лавринович і додав, що це – парламентська модель республіки. Дозволимо собі не погодитися, бо Лавринович не назвав більшість проурядовою, що більше, описана ним модель, фактично, вже існує, адже ж Ющенка обирала Верховна Рада, та й більшість ніби є. Для чого ж тоді Президентові додаткові можливості для розпуску парламенту?
Можливі й інші варіанти. Скажімо, збереження президентсько-парламентської форми. Та для того, щоби на таку форму погодився Леонід Кучма, він повинен мати гарантію абсолютного послуху парламенту. Отже, потрібні нові вибори з чітко прогнозованим результатом.
А от справжня президентська республіка можлива, якщо Президент сам призначатиме уряд, однак тоді вже він не повинен мати права розпуску парламенту. Як відомо, Леонід Кучма не захотів цього варіанту ще в 1996 році, коли була прийнята нинішня Конституція.
|
|
