Пам"яті Юліана Павліва
Ігор МЕЛЬНИК
Депутатам Львівської міської ради ще довго бракуватиме Юліана Павліва – людини, яка могла спокійно переконати увесь зал у тому, щоби прийняти потрібну для міста ухвалу або не допустити якоїсь дурниці. У суботу ми дізналися, що його вже немає серед нас.
За офіційними даними, Юліан Павлів народився 6 липня 1931 року в Нараєві на Бережанщині. Хоча насправді він прожив понад 71 рік. У часи ІІ світової війни багатьом хлопцям у Галичині міняли метрики, віднімаючи по два-три роки, щоб ті не потрапили на невільницьку працю до Німеччини чи до совєцького війська.
Йому ще вдалося студіювати у гімназії. Можливо, з тих часів виробилися в пана Юліана статечність та пунктуальність, толерантність до чужих думок та лаконічність і виваженість при висловлюванні своїх. Родина, церква, гімназія виховали у молодого хлопця насамперед чесність, порядність та високу національну свідомість. Цього заряду вистачило на все життя.
У 1952 році Юліан Павлів закінчив “Львівську Політехніку”, потім півтора десятиліття пропрацював інженером на виробництві й повернувся у свою “альма матер” уже як викладач та науковець. Автор близько 70 наукових праць та 20 винаходів не мусив навіть захищати кандидатську дисертацію. Вища атестаційна комісія надала йому вчений ступінь кандидата технічних наук за сукупний науковий доробок. До останніх своїх днів він працював доцентом кафедри електричних станцій Національного університету “Львівська Політехніка”.
Активний діяч Руху та Товариства “Меморіал”, у якому 6 років був заступником голови обласної організації. Працював над ушануванням пам’яті полеглих за волю України. Багато сил віддав для відновлення меморіалу вояків УГА на Янівському цвинтарі, українських військових цвинтарів на рідній Бережанщині та у Польщі, австрійських військових цвинтарів в Україні. Мріяв перенести на Янівський цвинтар прах генерала Олександра Грекова, головнокомандувача УГА під час Чортківського наступу.
Символічно, що місце для його поховання знайшлося на Янівському цвинтарі, недалеко від відновленого, завдяки його зусиллям щодо Меморіалу УГА. Пан Юліан мріяв створити у Львові музей історії техніки, “Центр геройства і страждань”. Багато уваги приділяв вихованню молоді у національному дусі.
У 1994 році Юліана Павліва вперше обрали депутатом Львівської міської ради, через чотири роки львів’яни знову довірили йому цю почесну, але й нелегку місію. Донедавна пан Павлів очолював постійну депутатську комісію культури, молоді та спорту. Із притаманним йому спокоєм сприйняв ухвалу про її ліквідацію, спричинену бажанням міського голови скоротити кількість депутатських комісій до числа департаментів, бо ніколи не ганявся за посадами та нагородами. Так і не дочекався державних нагород України. Уряд Австрійської Республіки відзначив його працю орденом “Чорного Хреста”.
Юліан Павлів, пам’ятаючи про минуле, працював для майбутнього нашого міста, усієї України.
Відійшов у вічність Юліан Павлів, депутат Львівської міської ради другого та третього демократичних скликань, доцент Національного університету “Львівська Політехніка”, знаний науковець у галузі електроенергетики, досвідчений та авторитетний педагог, активний діяч Руху й Товариства “Меморіал”.
Сімдесят один рік життя відпустила доля Юліану Павліву, і він прожив їх чесно і достойно, до останнього подиху залишався відданим патріотом України, скромною і порядною людиною. Ще позаминулого четверга він був серед нас у сесійній залі Львівської міської ради. Як завжди, спокійний і зосереджений, лаконічний у висловах та непохитний у переконаннях, працював разом із нами над ухвалами міської ради. А вже суботнього ранку, 18 листопада, перестало битися його добре і вірне серце.
Нам дуже бракуватиме Юліана Павліва у середовищі львівських депутатів. Висловлюємо щире співчуття родині покійного: дружині і братові, сину та невістці, внукові, всім друзям та близьким, які так само, як і ми, ніколи не забудуть цю прекрасну і добру Людину.
Вічная пам’ять!
Михайло Косів, депутати Львівської міської ради.
|
|
