"Терпіння і труд усе перетруть"
Так вважають активісти партії "Трудова Україна"
"ТРУДОВА УКРАЇНА"
Кость БОНДАРЕНКО
Сьогодні в Києві відкриється черговий з’їзд партії “Трудова Україна”. “Поступ” уже наводив коротке інформаційне повідомлення про ймовірні кадрові перестановки в партії, які очікуються під час роботи з’їзду. У принципі, кожен черговий з’їзд партії є справді сенсаційним і привертає до себе увагу представників засобів масової інформації. Насамперед “Трудова Україна” (вона не має широкого представництва в регіонах) приваблює гроном справді яскравих особистостей у її лавах. А також – непрогнозованістю дій самої партії.
Вперше назва “Трудова Україна” з’явилася наприкінці 1997 року – напередодні парламентських виборів. Таку назву отримав тоді доволі цікавий блок (своєрідне об’єднання Громадянського союзу України та Партії справедливості), очолюваний генералом армії Іваном Герасимовим. Блок мав проросійську спрямованість, а до першої п’ятірки блоку входили такі доволі одіозні фігури, як Олександр Базилюк і Сергій Червонописький. Дивувало те, що до складу блоку входять такі люди, як мер Києва Олександр Омельченко та відомий підприємець Віктор Пінчук (“Інтерпайп”).
Проросійська спрямованість блоку була очевидна, проте не настільки виразна, як у блоку “СЛОн”. За результатами виборів блок отримав 3,06% голосів виборців.
У 1998 році було вирішено “реанімувати” “Трудову Україну”, але з іншими гаслами та в іншій іпостасі. Так з’явилася Трудова партія України на чолі з Михайлом Сиротою, а в парламенті – група “Трудова Україна”, яка сформувалася довкола двох осіб: Андрія Деркача та Віктора Пінчука. Те, що Віктор Пінчук і Андрій Деркач були членами впливових родин (відповідно Президента країни та голови СБУ), зумовило швидкий ріст групи. На президентських виборах 1999 року Трудова партія України стала одним із центрів формування суспільної думки – своєрідним виборчим штабом Леоніда Кучми. Саме Пінчук і Деркач апробували в Україні новітні методи ведення виборчих кампаній.
Те, що партія почала набувати все виразніших олігархічних рис, призвело до її розколу. Незадовго до президентських виборів Михайло Сирота заявив про свою незгоду з Пінчуком і Деркачем. У Запоріжжі зібрався з’їзд ТПУ, на якому відбулося розмежування. Відтоді виникають дві партії – Трудова партія України на чолі з Михайлом Сиротою та Партія “Трудова Україна” на чолі з Ігорем Шаровим. Віктор Пінчук і Андрій Деркач увійшли до керівних органів партії: перший – як заступник голови, другий – як голова виконкому.
Цікаво, що, за останньою інформацією, стосунки між Деркачем і Пінчуком дещо охололи. Крім того, в партії з’явилися нові люди, наприклад, колишній віце-прем’єр і міністр економіки, а нині – народний депутат України Сергій Тигипко. Саме Тигипко, за останніми даними, має надалі очолювати партію. Принаймні про це минулого тижня заявив нинішній голова партії Ігор Шаров. Варто взяти до уваги такі розстановки: Сергій Тигипко – людина, котра представляє два економічні середовища – фінансове та металургійне. Його дітище – “Приватбанк” – і досі одне з найпотужніших фінансових угруповань.
“Приватбанк” нині – це не просто один із українських банків. Це – потужне середовище впливів на українську економіку, яке не обмежується виключно діяльністю у сфері фінансів. Сергій Тигипко утримується від критики дій уряду, та при цьому зазначає, що у нього були розходження в поглядах із Юлією Тимошенко. Він неконфліктна людина і при цьому має авторитет далеко за межами України (нагадаємо, що Сергій Тигипко – кавалер найвищої нагороди Франції – Ордену Почесного Легіону).
Раду партії очолить колишній віце-прем’єр Юлій Йоффе – людина, глибоко задіяна у вугільній промисловості, один із впливових донецьких політиків. Андрій Деркач, вплив якого на мас-медіа (ТРК “Ера”, “Киевский телеграф”, “Версії”) більш ніж очевидний, і надалі очолюватиме виконком партії. Важливо зазначити, що окремі російські мас-медіа (наприклад, “Независимая газета”) вважають 33-річного Андрія Деркача “майбутнім Президентом України” на виборах 2004 року.
До кінця не зрозуміла доля Віктора Пінчука й Ігоря Шарова – ще двох ключових фігур у партії. З’їзд партії має розставити акценти у ставленні партійців до цих політиків і дати відповіді: що стоїть за змінами в керівництві? Чи це лише своєрідна рокіровка важливих політичних фігур, чи уконституювання ситуації, що склалася, – тобто своєрідне “цивілізоване розлучення” двох середовищ у партії “Трудова Україна” – деркачівського та пінчуківського? А можливо, перед Тигипком стоїть завдання не лише мобілізувати додаткові ресурси для зміцнення партії, а і виступити в ролі “третейського судді?” Принаймні варто почекати з відповідями, доки делегати з’їзду не “оголосять весь список” своїх лідерів.
Довідка “Поступу”. Тигипко Сергій Леонідович. Народився в 1961 році в Молдові. У 1988-1991 рр. – перший секретар Дніпропетровського ОК ЛКСМУ. Згодом створює АТ “Приватбанк”, яке очолював до 1997 року. З квітня 1997 р. – перший віце-прем’єр уряду. З грудня 1999 року – міністр економіки. У червні 2000 року обраний народним депутатом України. Член депутатської групи “Трудова Україна” у Верховній Раді.
|
|
