Березовський без батьківщини
ПОРТНИКОВ
Ось ми й дочекалися першого російського політичного емігранта – Бориса Абрамовича Березовського. Після того, як його викликали до Генеральної прокуратури Росії із прозорим натяком на дорогу до сумної в’язниці Лефортово, Березовський оприлюднив через ЗМІ заяву, в якій назвав себе політичним емігрантом. У заяві знову були перелічені помилки Володимира Володимировича Путіна, у зв’язку з якими Березовський більше не може бути його прихильником. Більше того, якщо раніше Березовський говорив, що він все одно підтримує президента Росії, бо той прагне до демократизації суспільства, однак хибними методами, то тепер опальний “олігарх” підкреслює, що помилився... Однак тільки в людині, а не в політичних прогнозах, бо в них Березовський, мовляв, ще ніколи не помилявся. А прогноз його такий: якщо Путін і надалі намагатиметься посилювати власну владу, він не дотягне навіть до закінчення нинішнього терміну повноважень, не те що не буде переобраний на другий термін.
У президентському оточенні відразу ж розцінили це як погрозу. Однак це не погроза, це політологія. Борис Абрамович завжди був людиною, яка тяжіла до стратегічного мислення. І не можна із ним не погодитись: у нинішніх умовах гри влада Путіна приречена на крах... Однак у неї ще є шанс змінити ці умови гри, бо хоч у Путіна та його людей немає вибору в економіці, та у них є багатий політичний вибір: вони мають справу із суспільством, яке тільки гралося в демократію, та ще й на обмеженій території Москви та Санкт-Петербурга. І таке суспільство може піддатися на будь-який експеримент: бо ж як інакше вдавалося б так успішно “експериментувати” з ним самому Борису Абрамовичу та іншим представникам єльцинського оточення...
Взагалі, історія постійно повторюється. 1924 року блискучий Лев Троцький і гадки не мав, що сіренькі соратники померлого Леніна разом із непомітним Сталіним поставлять крапку на його політичній кар’єрі й оголосять його “ворогом народу”. Лев Каменєв і Григорій Зінов’єв, які об’єдналися зі Сталіним для боротьби з Троцьким, також навряд чи вважали генерального секретаря конкурентом для себе – авторів десятків графоманських томів з теорії більшовизму, найближчих соратників Володимира Ілліча... Сталін просто змінив правила гри, передав владу від бундючних теоретиків напівграмотним апаратникам – усе закінчилося кількома десятиріччями його правління, льодорубом для Троцького та розстрілом для Камєнєва із Зінов’євим... Після смерті вождя його найближчі соратники, які очевидно побоювалися один одного, вирішили доручити владу простакуватому Микиті Хрущову. Хрущов змінив умови гри: пообіцяв молодому поколінню апаратників недоторканність. Усе закінчилося “антипартійною групою” Молотова, Кагановича і Малєнкова... Коли апарат вирішив позбутися вже самого Хрущова з його жагою до апаратних змін, на наступника обрали улесливого Льоню Брежнєва, якого планували невдовзі замінити на “справжнього” генерального секретаря. Брежнєв змінив умови гри: дав апарату гарантії незмінності – пам’ятаєте, по скільки років сиділи на місцях за його часів перші секретарі обкомів? Застій – не застій, а конкуренти Брежнєва один за одним залишили Політбюро... Коли підстаркуваті соратники померлих генсеків погодилися на Горбачова, вони навряд чи вважали його небезпечним: молодий, обережний, дуже обережний – ми всі в цьому переконалися. Однак Горбачов змінив умови гри: це вже називалося перебудова... Справа закінчилася забороною КПРС. Як змінив умови гри Єльцин, пояснювати не треба: суверенна Росія. І ось тепер – нова, вже путінська зміна умов. Як і в попередні рази, для попередніх гравців не залишається місця за дошкою.
Очевидно, Березовський це усвідомлює. І намагається нагадати, що так просто умови гри сьогодні не змінити. Повідомлення про фінансування передвиборної кампанії блоку “Єдність” й самого Путіна швейцарськими фірмами – фігурантами відомої справи “Аерофлоту” – це тільки демонстрація того, про що може розповісти Березовський.
Далі буде.
Віталій ПОРТНИКОВ
|
|
