Учительський страйк
ПРОТЕСТ
Остап ДРОЗДОВ
Коли занадто часто про щось говорять, те “щось” геть втрачає свою актуальність. Проте останній тиждень, який дехто вже встигнув назвати доленосним для освітян, може спростувати це правило й уголос заявити: це не просто криза – це вже катастрофа.
Ще в серпні Львівська обласна конференція працівників освіти прийняла звернення до перших осіб держави, яке вимагало підвищення “трагікомічної” зарплатні та дотримання найбільш проблемної статті 57 Закону “Про освіту”, яка гарантує виплату за вислугою літ та на оздоровлення. Така позиція освітянських профспілок була реакцією на проект бюджету, за яким згадані виплати будуть заморожені з 2001 року. Окрім зарплатні, саме ця стаття є тим найголовнішим питанням, яке підняло учителів на пікетування парламенту в Києві (уже чергове, зате, як оповідають очевидці, найбільш дієве порівняно з усіма попередніми).
Отож у вівторок біля стін Верховної Ради зі шкільними дзвониками в руках зібралося понад 6 тисяч освітян з усіх областей, серед яких було десь до сотні львів’ян. Окрім візуальних крикливих лозунгів “учительську зарплату – депутатам!”, на стіл парламентаріям та урядовцям лягли цілком конкретні вимоги: відновлення фінансування за статтею 57, не виплачені за чотири роки суми визнати боргом і розробити графіки його погашення, пенсії вчителям нараховувати як державним службовцям. Але якщо досі вічно інтелігентні вчителі просили, то тепер вони почали різко вимагати. Більше того, за умови ігнорування цих вимог наступний семестр матиме всі шанси не розпочатися15 січня.
Ці вимоги були обмірковані на особистій зустрічі зі спікером Іваном Плющем, міністром фінансів Мітюковим та іншими високими чиновниками. Досягнуто домовленості, що всі претензії освітян будуть враховані 30 листопада під час бюджетних слухань. Окрім того, Іван Плющ офіційно заявив, що зарплатня вчителів зросте удвічі. Наскільки ці обіцянки будуть реально втілені у життя, не скаже ніхто. Тим паче, що увага освітян звернена на інші проблеми, про які мало хто хоче говорити. Зокрема, 200 виграних судових позовів у самому лише Львові на предмет усе тієї ж 57-ї статті. Проте задовольнити ці відстояні суми наші райвно та фінвідділи просто не в змозі, тому-то влада вдається до “геніальних” дій: блокує рахунки шкіл, а виграні суми виплачує зарплатами тих, хто не подав до суду. За найкращими традиціями внутрішньої диверсії, педколективи шкіл пересварено, і багато з тих, хто відстоює свої законні права, відчуває себе не те що винним, а й навіть ізгоєм.
В обласній раді профспілки працівників освіти і науки, яка взяла на себе функції страйккому (а страйккоми вже подекуди сформовані), одностайні: так далі не можна. За цим розпачем – напіввоєнна психологія: не відступимо, не здамо позицій і т. д. І це при тому, що вчительський “бунт” можуть використати сили, орієнтовані на руйнацію України. Та, незважаючи на все, тепер без перебільшення можна казати, що ситуація на освітянській ниві по-справжньому екстремальна. І вчителі готові вирішувати її радикальними методами.
|
|
