Пийте, люди, але майте міру
АЛКОГОЛЬ
МАЙКЛ
Хто зі щирих українців може поклястися, що хоча б раз у житті він чи вона не були неймовірно п’яні, хай кине в мене цеглою. Як говорять старі і мудрі гуцули: “Не зарікайся.” У правдивості цього вислову я зміг переконатись на власному прикладі, коли в результаті багатьох незрозумілих обставин я 1990 року потрапив у львівський ЛТП (лікувально-трудовий профілакторій), що розташований на вулиці Артема, 18 (тепер – В.Великого).
Люди, які попались мені на очі, всі хронічні алкоголіки: молоді і старі, жінки і чоловіки, деякі досить квітучого вигляду, і, як це не парадоксально, нічим особливим не відрізнялись від тих, хто перебував на вулиці – по той бік ґрат. Отже я хочу сказати, що вони нічим не нагадували той класичний образ “пиво-рака”, який можна надибати в центрі біля “Сквозняку”, чи біля першої ліпшої забігайлівки. Але всі вони були хворими, і це мені довела лікарка, коли я пробував “закосити” під п’яницю. “Покажи язик, – попросила вона. Я показав. “Ти не алкоголік!” – без вагань визначила вона діагноз. “У тебе не зварений язик. Не білий.” Вона була трагічно права, і мої шанси пересидіти в теплому місці декілька тижнів виявилися примарними.
Алкоголь розв’язує язика і зав’язує узи дружби і братерства. Він робить нас натхненними і щасливими, він робить нас важкохворими, і він убиває нас. Фактично ми не можемо без нього обійтися. Спроби його заборони силовими методами, американська ера “прогібішин”, або сухого закону 1919 - 1933, з тріском провалившись, вивела на авансцену мафію, дала поштовх контрабанді та тіньовому виробництву і зробила алкоголізм модною і престижною хворобою.
Часи горбачовського сухого закону 1985 року відзначились вирубуванням виноградників, закриттям пивоварень, показушними судами, а також небаченим зростом смертності через вживання неякісного алкоголю. У шлунках небіжчиків знаходили все: від пасти для взуття до отрути проти тарганів. Запаси цукру, переведені в самогон, миттєво зникали з прилавків.
Усі три головні світові релігії використовують вино під час своїх відправ. Хто з українців може уявити собі процедуру народження, хрестин, одруження і, очевидно, смерті українця без присутності шампанського, горілки, вина, пива, в крайньому випадку, самогону. Не йдеться навіть про такі тривіальні речі, як захист диплому, дисертації, отримання атестату чи традиційний дружній хабар у вигляді пляшки коньяку чи дорогого вина якомусь задрипаному чиновнику.
Одним словом, ми пили, п’ємо і будемо пити і не тільки на халяву і навіть за великі гроші. Чому? Тому що нам погано, тому що нам добре, тому що нам весело, і тому що нам сумно. Отже, якщо хтось хоче випити, то причина завжди знайдеться. І досить поважна. На цьому тлі відрізняються англосакси, які п’ють, “щоб бути щасливими”, і представники середземномор’я, які п’ють, “коли щасливі.”
На земній кулі практично немає народів, які взагалі не вживають алкоголю. І, як не дивно, ми, українці, не унікальні в цьому. Головна заслуга належить цивілізації. Хоча саме слово “алкоголь” арабського походження: походження ж дистильованого алкоголю – туманне. Перше документальне свідоцтво про дистиляцію припадає на середні віки. У медичній школі у Салерно, в Італії, було вперше нагріто вино, пару якого потім конденсовали й охолодили. Назву цим магічним лікам (а фактично це є бренді) дали іспанці – аква віта (вода життя). Середньовічні ж монахи врятували вино від занепаду: довели процес ферментації виноградного соку до вершин мистецтва, створюючи чудові багаторічні вина. До того часу вино за смаком більше нагадувало оцет, і, крім того, часто його розводили водою.
Дистильований у Росії алкоголь дав світові назву “водка”. Наш варіант – горілка. “Водка”, до якої додали аромати “ялівцю”, перетворилась на джин. Перегнана через закопчені бочки і вистояна в них ячмінна горілка перетворюється у віскі.
Ми, українці, свято віримо, що горілка може нас зігріти від холоду, але, насправді, все навпаки: алкоголь приводить до охолодження організму. Британці вважають, що, випиваючи декалітри пива, яке для них не є випивкою, вони зміцнюють дружбу і будують мости між людьми.
Японські чоловіки просто не можуть собі дозволити відмовитися від випивки в компанії боса, хоча б тому, що під час дружньої пиятики приймаються найголовніші рішення. Три ковтки саке, традиційної японської горілки, яка виготовляється з ферментованого рису, є обов’язковою символічною печаткою, що скріплює подружню клятву на церемонії сінтуїстського весілля. Найвідоміше японське прислів’я таке: “Спочатку чоловік бере саке, потім саке бере саке, і, нарешті, саке бере чоловіка”.
Індіанці Гватемали, які змішують традиційні вірування майя з католицизмом, свято вірять, що “п’яний чоловік ближче до Бога”. Про французів, які випивають половину всього вина, виробленого у світі, і не вважають себе пияками, якось і говорити ніяково. Але очевидним є і те, що не всі і не щодень п’ють вишукане “Бургундське”. Їхні сусіди з півдня, італійці, не надто від них відстали. Кожний італієць, котрий себе поважає, вживає вермут, як аперитив перед їжею, і бренді для кращого травлення, після прийняття їжі. Усе-таки Італія – це країна виноробів. Проблема тільки в тому, що більшість не дотримується цього старого правила, і не поєднує випивку з їжею.
Подібно до виноробних країн – Франції, Італії, Греції, Португалії та Іспанії – пивними чемпіонами є: Німеччина, Великобританія, Бельгія і Чехія, які мають мало алкоголіків, порівняно, наприклад, із США, Фінляндією чи Ірландією. У середньому 4% від американського рівня (якщо вірити статистиці, то Росія і, напевно, Україна випередили всю планету) становлять країни, які віддають перевагу сильним напоям: горілці, віскі, джину. Але все це – своєрідний оптичний обман і популярний міф. Головне не те, що ти п’єш (чи одеколон, чи коньяк – про смаки не сперечаються), головне інше: скільки чистого алкоголю вливається в горло пияка. Французи вдвічі випереджають США у смертності через цироз печінки. Не зважаючи на популярний фольклор, ніщо не може прискорити процес розпаду алкоголю в печінці. Чорна кава, залита в мегадозах, фактично відкриває п’яній людині широко очі, однак не робить її ні на цент тверезішою.
Для медиків не секрет, що в малих дозах алкоголь є надзвичайно ефективним при схильності до серцевих захворювань. Наприклад, при артеріосклерозі алкоголь прочищає артерії. Проблема одна: втриматись на цих малих дозах, знаючи про їхню корисність, майже неможливо. Усе-таки це не пертусин – і після першого келиха завжди йде другий, третій.
Те, що випивка загалом досить оригінально впливає на творчі властивості людини, – аксіома. “Алкоголь провокує бажання”, писав Шекспір. П’ятеро з шести американських нобелівських лауреатів із літератури – Сінклер Люїс, Вільям Фолкнер, Ернест Хемінгуей, Джон Стейнбек і Юджін О’Ніл – були хронічними алкоголіками. Про рок-музикантів говорити ніяково. Вінстон Черчіль випив цистерну, залишаючись блискучим політиком, і зумів, однак, дожити до похилих літ, майже до дев’яносто.
Алкоголь досить сильно діє на мозок, повністю змінюючи швидкість нервових реакцій. У різних умовах, за різних сподівань, у різних людей алкоголь викликає різні реакції: в одного – бійця, в іншого – відлюдника. Одні люди впадають у меланхолію і плачуть, інші – впадають у лють і кидаються під танки. Алкоголь також притуплює відчуття болю, з надзвичайно вузькою межею між омертвінням відчуття та смертю.
Не зважаючи на всі накопичені протягом століть дані, не все так просто, коли йдеться про алкоголізм. Наприклад, наука не може визначити межі, за якою людину, котра випиває, можна вважати алкоголіком, і коли власне виникає залежність, яку вже неможливо перебороти без медикаментозного втручання. І якщо немає достатньо доказів, що алкоголізм – це спадкова риса, яка викликана одним чи групою генів, то існує переконлива статистика, яка твердить: син алкоголіка має у чотири рази більше шансів стати п’яничкою, ніж той, хто народився в сім’ї, де тверезий спосіб життя є нормою. Причому навіть тоді, якщо дитину алкоголіка було усиновлено, і її виховували в іншому середовищі.
Цікавими можемо назвати східні народи. Половина азіатів не має у своїй крові активного ензиму, який метаболізує токсичні хімікати, що походять з етанолу: якщо вони п’ють, то стають хворими. У результаті алкогольного буму, який у Південній Кореї вже триває тридцять років, країна вийшла в лідери із споживання спиртного на людину.
Український досвід: незабезпечені прошарки населення дають собі раду за умов катастрофічного зубожіння – від пиття кріпленого вина, цим, до речі, грішать усі алкоголіки у світі, навіть у найбагатших країнах, до чисто українського варіанту – горілки, запакованої у фірмову пляшку за демпінговими цінами. Бабуні на базарі – за 2,50. Що ж, у кожного своя доза і своя голова. Пийте, люди, але майте міру. Чи є щось краще за це українське прислів’я?
|
|
