Убівство на Ялівцю
КЛУБ КОМІСАРА БОНЦЯ
Багатющого вдівця Кемпеля застрелили в неділю рано у його розкішній віллі на Ялівцю, за Личаківською рогаткою. Повертаючись зі служби Божої у храмі Петра і Павла, покоївка Христя зіштовхнулася із вбивцею ніс до носа. Високий, білявий осібник пригрозив кобіті револьвером, який стискав у лівій руці. У правій він тримав шалик, яким затуляв обличчя. Христя, як і належиться порядній панні, зомліла на місці, а вбивця тим часом зробив ноги.
– Я певна, що це один із молодих панів: або Антось, або Фелек, – гарячково розповідала вона годиною пізніше. – Ціле Кемпелеве плем’я дуже подібне між собою: усі дебелі і біляві.
– А хто такі Антось і Фелек? – зацікавився Бонцьо.
– Антось – то небіж старого Кемпеля, а Фелек – його кревний син від першого шлюбу. Cтарий тричі брав жінку з доброї родини – задля віна, звісно, і тричі вдовів, бо жадна кобіта не могла знести його скнарства і тяжкої вдачі. Хлопцям він не давав ані грошика. Фелек, правда, мав спадок по матусі, то жив трохи порядніше, а Антось – той взагалі бідував.
– А чи лишив покійний Кемпель тестамента?
– Так, він відписав маєтки Антосю і Фелеку. Ще заповів дрібні квоти на поминання, а службі – мені, куховарці Ґандзі і старому дозорцеві Базильку – не лишив ніц.
– Пані Христю, а чи вмієте ви тримати язика за зубами?
– Но а ні! Я є найдискретніша кобіта на Ялівцю!
– Про вбивство, наразі, ніхто не мусить знати, поки я не перебалакаю з обома спадкоємцями.
Спершу Бонцьо відвідав Фелека, котрого прихопив у його елегантній “кавалерці” при вулиці Святого Миколая, вбраного у парадний стрій. Кемпель-молодший не здивувався і зденервував, побачивши поліціянта. Видно, він дуже десь спішився, бо спозирнувши на годинник, прорік:
– Сердешний пане, а чи не могли б ви завітати до мене надвечір, бо на четверту я маю важливу рандку у каварні “Варшава”.
– Гаразд, побалакаємо пізніше. А зараз спишіть мені, коли ласка, адресу вашого кузена.
Виходячи з мешкання, комісар помітив на накаслику у передпокої нотатник й олівець, котрі лежали ліворуч від телефонного апарата. Нотатник було розгорнуто, і комісар прочитав на останній сторінці: “Зоня Батицька, “Варшава”, 16. 00".
– Ого, – подумав Бонцьо. – Наш молодик крутить романси з найчарівнішою львівською акторкою і переможицею минулорічної “Міс Полонії”. А чи не через це його татуньо лежать у морзі з простріленою головою?”
Із вулиці Святого Миколая Бонцьо поїхав на нижній Клепарів, де, зазвичай, винаймали покої студенти з небагатих родин.
Антося не було вдома, та господиня дозволила увійти до його покою. Небіж багатія Кемпеля справді жив у злиднях. Із цілого скарбу в покої була лише купа книжок, розкиданих у безладді. Біля ліжка лежало “Обійстя “ Грабинського.
Бонцьо підняв і перегорнув книжку. Кутик на сторінці 64 було загнуто досередини. Комісар уважно пробіг сторінку очима, та з її змісту годі було зробити якісь висновки...
У комісаріаті на нього з нетерпінням чекав інспектор Піскозуб:
– Ну то що, пане Юзю, чи ви щось надибали? Бо я тоту Хриську не пускаю з комісаріату, аби вона ніц не розпатякала, а вона вже мене змордувала своїм скиглінням.
– Нагло пустіть бідну кобіту, а самі рушайте на Клепарів, і як Антось Кемпель повернеться, приарештуйте його і везіть до мене.
Чому Бонцьо підозрює саме Антося?
Відповіді наступного четверга.
Відповідь на кримінальну загадку “Загублений золотий”, уміщену в “Поступі” від 9 листопада:
Ця загадка є яскравим прикладом чисто словесного шахрайства. Жодного зайвого золотого, звісно, немає. Гості дійсно сплатили 27 золотих (30-3). Із цієї суми Бронько поцупив 2 золотих, а отель отримав 25.
Л. А.
|
|
