Слово про бенефіс і не тільки
ЮВІЛЕЙ
Галина КАНАРСЬКА
Бенефіс! Яке чудове, забуте слово! Воно несе в собі запах надії і несподіванки, передчуття потрясіння і мистецької насолоди. Особливо, коли бенефіс влаштовують акторці, ім’я якої вже по праву вписано в історію українського театру.
Любов Яківна Каганова п’ятдесят років свого життя дарувала нам, своїм глядачам. І глядачі ніколи її не зраджували. Для різних поколінь вона були різною, але завжди захоплюючою і неперевершеною. Глядач плакав, любив, страждав, ненавидів з ЇЇ героїнями. Вона здавалась особою близькою і рідною. Вона – достойна заньківчанка, яка ніколи не зраджувала своєму театру, хоча доля не завжди була прихильна до неї. Вона уміє любити і прощати, а найважливіше – вірити. І завжди знаходити вихід із найбезвихідніших ситуацій: коли на заньківчанській сцені для неї не знайшлось роботи, вона знайшла режисера з Червонограда. Він із колегами Любові Каганової, молодими заньківчанами, зробив виставу на сцені театру “Воскресіння” – “Гарольд і Мод” – щемливу історію любові, історію про людське життя, про бажання бути почутим.
На честь творчого ювілею Любові Каганової виставу переміщено на Малу сцену театру ім. М.Заньковецької і внесено до діючого репертуару театру. Здавалось, варто було б порадіти. Дуже хвилювалась, що не вдасться потрапити на виставу, адже хіба такий крихітний зал зможе вмістити усіх бажаючих привітати ювілярку?! Та зал не був переповнений. Пояснення знайти цьому дуже важко. Чи ми абсолютно збайдужіли і не вміємо висловити вдячність людині, яка все своє життя дарувала нам диво, виходячи кожного вечора на заньківчанську сцену? Звичайно, буде знайдено безліч пояснень, щоб виправдати свою байдужість, бо що нам до того, що хтось на долонях простягає нам своє серце? Схиляюся перед її мистецькою мужністю і відданістю театру, перед її жадобою творення і небайдужістю. “Усе мине” – промовляє до нас вона у ролі Мод. Усе мине, і нам буде боляче і сумно за те, що так мало ми шануємо людей, які згоряють у служінні театру. Дякую долі, яка звела Любов Яківну з режисером Володею Борисюком, який відчув і зрозумів ЇЇ спрагле до творчості серце. Дякую Андрію Козаку, учню і партнеру Любові Каганової, який священодійствує з нею на сцені. І сумую з байдужості наших можновладців, які не мають вільної хвильки, щоб привітати акторку, – чи багато було в нашому місті акторів, які пропрацювали в одному театрі 50 років?! – Бог їм суддя! І це минеться. Головне, що Любов Яківна на сцені, що вона творить і мріє про нові ролі. Хай її мрії здійсняться.
|
|
