Бути просто Михайлом Косівим - це навіть більше, ніж бути головою партії
– Пане Михайле, розкажіть, будь ласка, детальніше про справжні причини минулорічного розколу Руху .
– Розкол насправді почався відразу після виборів 1998 року. Це вже трагічна історія. Наслідки розколу даються взнаки по сьогодні. Адже удару завдали не лише Рухові, вдарили по українській національній ідеї, яку уособлює собою Рух. Тому виправдань розколові немає. Протягом трьох останніх днів свого земного буття В’ячеслав Чорновіл писав працю “Спроба розколу Руху. Причини. Виконавці. Замовники”, а останнього дня (24 березня 1999 р.) дав інтерв’ю з цього приводу одеському журналісту Л.Капелюшному. Обидві праці нашого лідера тепер опубліковані. Отже, були не лише причини і виконавці, були й замовники – про це майже ніхто не пише. І зараз вони, ті замовники , нікуди не ділися й виявляють себе все більше і відвертіше. Візьміть останні події. Народний рух України , партія “Реформи і порядок “ та Конгрес українських націоналістів об’єдналися у політичний блок. До того ж НРУ та ПРП задекларували бажання створити одну партію. Ідуть переговори, які веде уповноважена партіями погоджувальна рада в складі: М.Косіва, О.Бондаренко, Ю.Ключковського, В.Філенка, І. Гриніва, С.Соболєва. Який тут рейвах зчинився! У спеціально зорієнтованих ЗМІ ідуть брутальні атаки на В.Пинзеника й ПРП в цілому. Немає сумніву, що в даному випадку знову діє політичне замовлення: нищити ще одну національно-патріотичну партію і її лідера, не допустити об’єднання НРУ з ПРП в одну потужну політичну силу, розвалити їхній блок з КУНом. Хто ж ці замовники, спитаєте? А ви проаналізуйте: кому належать електронні й друковані ЗМІ, які знищують сьогодні уряд В.Ющенка, аби самим посісти керівні місця в державі й дати волю своїм олігархічним інтересам – і все стане цілковито зрозумілим.
– Але ж у ЗМІ зараз багато пишуть, що протягом тривалого часу в Русі ведеться напружена боротьба за лідерство, називають Ваше прізвище, називають Танюка.
– Преса пише і неточно, і знову на чиєсь замовлення. У мене немає напружених стосунків із Лесем Танюком. Навпаки – наші стосунки нормальні, ділові, партнерські, адже обидва ми – заступники голови Руху, до того ж –основоположники, засновники (або, як тепер кажуть журналісти, “знакові фігури”) нашої організації. Після загибелі В.Чорновола Центральний Провід протягом двох днів обговорював питання: хто ж тепер очолить Рух? Першого дня називалися прізвища Косіва, Танюка, Удовенка. Відкрию вам протокольний секрет: з 37 членів ЦП, які залишилися з нами, за Косіва висловилося 13, за Танюка – 11, за Удовенка – 5, не визначилося – 6. Косів і Танюк, звісно, за себе не агітували, але обидва у цій ситуації, аби не поборювати один одного, запропонували на другий день запросити Г.Удовенка. Тоді ж йому Атена Пашко вручила партійний квиток, а ЦП попросив очолити партію. Отже, коли хтось із знаних недоброзичливців розпускає плітки, що Удовенка в Рух підсунули з Адміністрації Президента, – це всього лиш плітки. Геннадія Йосиповича як кандидата на президентські вибори рекомендував Чорновіл, і якби його не знищили, результати виборів були б зовсім іншими. Так що, немає в Русі угрупування Косіва, як і Танюка. І для одного, і для другого – це вся Україна. Це ж нормально, коли хтось більше симпатизує одному, а хтось – іншому (інакше між людьми не буває), але ми між собою спільну мову знайдемо. Так, цього року був певний сплеск внутріпартійних дискусій, це виходило на сторінки преси, перекручувалося, подавалося у гіпертрофованому вигляді. От, наприклад, просить у Л.Танюка і в мене інтерв’ю популярний журнал “ПІК“. Я відмовляюся, знаючи спрямування цього видання, Лесь Степанович погоджується. З тим, що він говорить, і я, в основному, міг би погодитися. Але ж під яким заголовком друкує журнал це інтерв’ю! “Рух у нікуди”. Цим все й сказано.
Повторюю: проти Руху йде і буде йти жорстока боротьба. Іноді без правил. Бо саме Народний Рух є сьогодні найпотужнішим фактором боротьби за українську Україну. (Ця ідея зафіксована в нашій програмі). А в поєднанні з КУНом і ПРП ми разом є тією політичною силою, яка не дає сучасним холдинговим компаніям олігархів у вигляді деяких партій остаточно заволодіти ситуацією в економічному, політичному, фінансовому, управлінському просторі України.
Систематично, цинічно, цілеспрямовано паплюжать наші святині, мову, історію, знищують наших національних геніїв (Шевченка, Франка, Лесю Українку, святого Володимира Великого, а нещодавно нашого сучасника Івана Дзюбу також облили болотом), аби перетворити нас у бидло, взяти в руки всю Україну. Хто їм протиставиться, як не буде нас, як ми не будемо разом, як будемо бігати за наказами чужих нашим ідеям генералів?
Звичайно, Михайло Косів міг би бути нормальним головою Народного Руху України. Але це не є його самоціль. Потрібно, аби цього захотіли всі рухівці – делегати з’їзду. Бо, повірте, бути просто Михайлом Косівим – це для мене більше, ніж бути головою партії. От на що ти собі заслужив, чоловіче, тим, що ти є такий, яким ти є, ото й твоє. Переконаний: це життєве правило слід застосовувати кожному у своєму житті, а тим паче – політикам. І ще я вважаю, що незалежно, хто залишиться в нас головою партії, домінуючу роль у її керівних органах (заступники, члени Центрального Проводу й Політради) має зайняти молодь. Вона у нас є.
– У Львові вже відбувся розкол серед рухівців через амбіції двох лідерів, чи не може це повторитися цього року ?
– Знову одне уточнення. Рух насправді розколовся до Львівської обласної звітно-виборної конференції НРУ, яка відбулася 22 листопада 1998 року. І справа не в амбіціях двох лідерів. Попереднього голову крайової організації саме тому й потрібно було замінити, що він працював на розкол. Рухівці пам’ятають, що це В’ячеслав Чорновіл (і я також, як і багато інших) просив (повторю – ми всі саме просили) Ярослава Кендзьора погодитися на висунення його кандидатури на голову Львівської обласної організації НРУ. Тепер крайовий провід напередодні нинішньої чергової звітно-виборної конференції звернувся до районних організацій із пропозицією визначитися: хто надалі має очолити Львівську крайову організацію і партію (звітно-виборний з’їзд НРУ відбудеться у травні наступного року). Називаються відповідно імена Я.Кендзьора, Т.Чорновола, Г.Удовенка та М.Косіва. Йде нормальний демократичний внутріпартійний процес. А вирішать усе делегати конференції і з’їзду. Говорити в цьому контексті про розкол не варто ,
– Як мало б відбутися об’єднання НРУ та ПРП?
– Ми обдумуємо різні варіанти. Моя пропозиція зводиться до такого алгоритму. У травні наступного року за статутами мають відбутися звітно-виборні з’їзди обох наших партій. Ми проводимо їх одночасно в суботу й неділю. У суботу збираємося окремо й виносимо ухвалу про об’єднання. У неділю – разом. І з Божим благословенням приймаємо спільне рішення про об’єднання, про назву партії (наші союзники з ПРП не заперечують, аби вона називалася Народний Рух України), про її центральні керівні органи (голова, заступники, Центральний Провід, Політрада). А тоді аналогічні об’єднавчі конференції відбуваються в областях. Звичайно, що про все заздалегідь треба домовитися і суворо дотримуватися цих домовленостей – щодо керівних посад насамперед. Принцип: ніхто немає почувати себе скривдженим, обділеним. Усім місць вистачить, тому протистоянь на персональному рівні не повинно бути. Коли це відбудеться? В обох партіях є люди, які вважать, що на вибори краще йти спільним блоком, а єдину партію слід творити аж після виборів 2002 року. Цілком можливо, що саме такий підхід стане домінуючим.
– Чи мають інші партії намір до цього приєднатися?
– А чому б і ні? Але до цього треба йти крок за кроком. Якщо об’єднаються НРУ і ПРП – вийде потужна політична сила, до якої варто буде приєднатися. Тільки застерігаю, що про об’єднання в одну партію з КУНом не йдеться. Ця організація хоче (і має на це підстави) залишитися як символ славних сторінок нашої історії, ознаменованих збройною боротьбою ОУН-УПА за державну самостійність України.
– А УНР? Рухові легше буде об’єднатися з “Батьківщиною”, ніж з УНР?
– З УНР ми також ведемо регулярні розмови про об’єднання. Точніше, я назвав би цей процес так: відновлення єдності Руху. Право вважати себе рухівцями мають і члени УНР, як, звичайно, й НРУ. Ось тиждень тому відбувся перший раунд переговорів з організацією “Молодий Рух”, в якому я також беру участь. Сподіваюся, результат буде успішним. А щодо “Батьківщини”, то ми з ними підтримуємо стосунки на рівні парламентської більшості, але про об’єднання не йдеться. У мене особисто не однакове ставлення до лідера цієї партії Юлії Тимошенко, яка, в силу об’єктивних і суб’єктивних обставин, працює на державу (в неї просто немає іншого виходу, сьогодні це єдиний для неї захист), і до “Батьківщини” в цілому. Щоправда, дехто намагається пропонувати широку коаліцію на основі партій, фракції яких входять у парламентську більшість. Але достатньо уявити собі деякі аж надто колоритні постаті з цієї більшості, аби дійти висновку, що таке об’єднання є неможливим.
–Які мають бути стосунки партій і влади?
– Конструктивні. Відповідно до партійних програм і завдань. Жодна держава у світі не сформувала свою суспільну модель в економіці, політиці, соціальній і гуманітарній сферах без політичних партій, які приходять до влади. Особливо це стосується післявоєнного періоду. Зруйнована Німеччина нізащо б не стала на ноги , якби її канцлером не став 74- річний Конрад Аденауер, який заснував Християнсько-демократичну партію і був її головою. Дивлюся на німців і хочу побачити риси тих гітлерчуків, які пам’ятаю з часів війни, післявоєнних документальних кінофільмів. Що ви! Тепер німці – це зовсім інші люди. Пройшло духовне відродження нації на основі християнсько-демократичних цінностей. Сучасна Англія не пережила б кризових станів, якби державою протягом 18-ти років не керувала Маргарет Тетчер – голова Консервативної партії Великобританії. Тим часом, найближче оточення нашого безпартійного Президента веде систематичну війну проти українських партій. Може, тому їх і розвелося так багато, що вони не мають державної підтримки. Кажуть, що виборці, голосуючи за партії, не знатимуть, хто представлятиме їхні інтереси в органах законодавчої влади. Але ж бо всі ті, на кого заведені (і ще будуть заведені) кримінальні справи, якраз й обиралися в мажоритарних округах самими виборцями. До того ж вони, в більшості, точно знали, кого обирають: хіба таке явище, як скуповування округів, не стало звичним у нашому житті? Наше ставлення до влади визначене як конструктивна опозиція.“ Ми настільки пропрезидентські, наскільки Президент проукраїнський”, – говорив на VIII з’їзді НРУ В’ячеслав Чорновіл. Усе, що влада робить доброго для народу, ми підтримуємо, все, що проти народу й України, – заперечуємо, критикуємо, пропонуємо свої рішення.
– То Ви ставитися позитивно до всякої опозиції?
– Розрізняймо опозицію і діяльність п’ятої колони, яка отаборилася у Верховній Раді. Ліві фракції мали донедавна усі важелі влади у своїх руках: голова ВР, перший його заступник, голови основних депутатських комітетів. І кричали, що вони в опозиції. До кого? Та ж до України, до Української держави.
– А як Ви оцінюєте створення опозиції у Львівській міській раді?
– Мені вже доводилося говорити про це на сторінках вашої газети. Коли депутати від двох партій – НРУ і ПРП, – створивши опозиційне об’єднання “Нове місто”, запропонують альтернативні проекти, корисні для розвитку міста, це добре. Я буваю на сесіях Львівської міської ради. Вона часто розглядає часткові питання, які мали б розв’язуватися на рівні району його представницьким органом, себто радою. Ми свого часу зробили помилку, ліквідувавши ради в районах міста. Кошти на їхнє утримання – мізерні, а як би вони спростили життя людям. Хіба можна всяку районну дрібницю розглядати всім містом? Нехай би міські депутати вирішували лише стратегічні питання, що стосуються життєдіяльності всього Львова.
– Як Ви ставитися до об’єднання українських Церков?
– У вересні ц.р. я був гостем собору УАПЦ. Соборові отці цієї церкви вирішили не обирати наступника спочилого Патріарха Дмитрія, натомість висловили побажання об’єднатися з УПЦ КП. Процес об’єднання мав би проходити під опікою Вселенського Патріарха Варфоломія І (Константинополь), під омофором якого вже перебуває Українська Православна Церква в діаспорі. Для українського православ’я сьогодні склалася сприятлива ситуація. Адже Москва докладає величезних зусиль, аби самій зайняти місце вселенського центру православ’я, відсунувши Константинопольського Патріарха. Останній може зберегти своє становище лише тоді, коли обіпреться на Україну, Білорусь, інші посткомуністичні держави. А що стосується УГКЦ, то я порадив би усім читати “Заповіт” Патріарха Йосифа Сліпого і його пастирське послання “Про поєднання в Христі”. Кажучи про об’єднання православних і католиків, Святійший Патріарх говорить: “Нема між нами суттєвої догматичної різниці, як це виказують теологічні студії і свідчить історія”. Тому ми мусимо “мати на увазі свою Церкву і своє добро, та не бути мотовилом у чужих руках”.
– А як Ви дивитися на автономію Галичини?
– Мені вже не раз доводилося нагадувати, що над цим питанням, мабуть, більше розмірковують у Москві, аніж у Львові. Зараз поширюється черговий опус одіозного московського дорадника Олександра Дугіна. Прочитаймо ось хоч би це місце: “Я думаю, що виділення Західної України в якесь самостійне утворення було б дуже корисне. Сьогодні це джерело антиєвразійських настроїв. Анулювавши його, все геополітичне життя Малоросії змінилося б... Спочатку треба посилити й розвинути автономію західних областей, а далі нехай визначаються самі. Тільки треба там жорстко захищати інтереси русинів і православних“. Цікаво, правда? Як дивно співпадають настрої московських ідеологів і декого з наших галицьких патріотів! Відрізати Галичину, джерело антиросійських настроїв, а тоді решта України поверне собі свою “справжню” суть – тобто стане Малою Росією, а українці – малоросами. Але ж, панове, нещодавно Комітет Верховної Ради з питань культури і духовності, до якого я належу, здійснив поїздку на Чернігівщину, найпівнічніший район нашої держави. (Це вже четверта моя поїздка у сіверський край). Ми побували в Іржавці (пам’ятаєте поему Шевченка “Іржавець”?), Качанівці , Сокиринцях, Ніжині, Батурині, мали цікаві зустрічі з людьми. Як біснувалися депутати-комуністи під час екскурсій тамтешних істориків! Зокрема, коли в Батурині розповідали, як російське військо вирізало все живе у Батурині. Так от, Сіверщина повертає собі українське обличчя, українську пам’ять, справжню нашу трагічну історію.
Не хочу розлучатися, не віддам нікому цей багатющий і прекрасний край. А щодо відстоювання інтересів Галичини й галичан, то я перевів би розмову на цю тему з політичної в економічну площину. Нехай би хтось підрахував, скільки в нас є природних запасів кам’яного вугілля, нафти, газу, скільки виробляється електроенергії на двох потужних електростанціях у Добротворі й Бурштині, які запаси лісу, природних угідь, землі і т. д. Тоді наші бюджетні дискусії з Києвом набрали б вагомішого й конкретнішого змісту.
Розмовляли Ігор Мельник ,
Олег Онисько, Сергій Смірнов.
|
|
