Молодіжні самонавіювання
"МОЛОДА УКРАЇНА"
Кость БОНДАРЕНКО
У суботу в Києві відбувся черговий з’їзд партії “Молода Україна”. На жаль, у нашому суспільстві ця партія відома насамперед завдяки гучному розколу, що стався наприкінці минулого року, а також через судову тяганину між двома лідерами колись єдиної партії – Анатолієм Голубченком та Олесем Донієм. Ідея створення партії була надзвичайно цікавою, але передчасною.
Олесь Доній – лідер студентської “революції на граніті” жовтня 1990 року – бажав довести, що представники його покоління мають право претендувати на своє місце в українському політикумі. Створена ним “Молода Україна” мала за зразок угорську FIDES, яка також творилася учасниками студентських бунтів – “третьою силою” угорського політичного життя. Однак Олесь припустився суттєвої помилки, погодившись на союз із не вельми молодими людьми, проте з грошима і впливами. Як результат, “Молода Україна” виявилася розколотою. 16 обласних організацій опинилися під впливом “юного” лідера – 52-річного Анатолія Голубченка. У вересні цього року в судовому порядку було визнано, що організаційна назва і документи мають належати саме “Молодій Україні” під проводом Анатолія Костянтиновича.
Не випадково, отже, що на з’їзді кілька разів наголошувалося, що, мовляв, існує лише одна “Молода Україна”, і що наявність інших груп з такою назвою – це провокація. Хоча при будь-якому розколі будь-яка сторона вважає себе єдино правильною і єдино легітимною.
Виступ на з’їзді Леоніда Кравчука з вітальним словом до молодих делегатів сам по собі примусив задуматися: як правило, на з’їзди запрошують політиків з ідеологічно і політично близьких середовищ. Запрошення Кравчука виглядало дуже зворушливо, але залишилося питання: чи варто вже аж так розкривати свої політичні та ідеологічні погляди, запрошуючи соціал-демократів (об’єднаних)? Може, варто було одразу Суркіса або Медведчука запросити?
Але найбільше вразила доповідь Анатолія Голубченка, окремі моменти якої скидалися на сеанс гіпнозу. Чого варта бодай така фраза: “Ми сильні. Ми – надзвичайно сильні”. А далі йшлося про те, що “Молода Україна” входить у “десятку найвпливовіших партій України”. Стосовно останньої тези можна було б засумніватися. Проведене нами бліц-опитування як серед студентства, так і серед звичайних громадян Львова показало, що переважна більшість і не знає про існування “Молодої України”. Лише двоє студентів сказали, що їм відомо про таку партію, при цьому її діяльність було пов’язано з... Олесем Донієм. Але ж світ клином на Львові не зійшовся! Можливо, пан Голубченко мав на увазі досвід Запоріжжя: там він на останніх довиборах до Верховної Ради дійсно ввійшов у десятку найвпливовіших кандидатів. Здається, навіть був п’ятим...
І ще один момент. Членів партії керівництво націлює на планомірну роботу, спрямовану на вибори 2002 року. Навіть поставлено планку, яку партія мала би подолати, – 8% голосів виборців. Це – майже той результат, який здобув на минулих виборах Народний рух України. Залишається лише одне питання: звідки пан Голубченко візьме стільки електорату? Покладатися на студентство не доводиться, оскільки останні виборчі кампанії показують пасивність молоді у виборчих процесах. А для того, аби хоч якимось чином подолати 4-відсотковий бар’єр, потрібно подумати про штурм уже наявної ніші. Кажуть, що “Молода Україна” зразка 2002 року повторить варіант Партії зелених зразка 1998 року. Тобто нас знову переконуватимуть у тому, що “політики займаються порожніми розмовами і обіцянками”. І знову гарантуватимуть, що лише одна партія є “не такою, як всі”.
Не знаю, можливо, і знайдуться до того часу 8%, які дійсно у те повірять. У нашій політиці, як показав квітневий референдум, усе можливо.
|
|
