Нотатки до питання про "два стільці"
Степан Сенчук вважає, що сумісництво двох посад йде на користь області,
ВЛАДА
Остап ДРОЗДОВ
Кілька днів тому Всекраїнська партія “Собор” оприлюднила заяву, в якій ультимативно вимагає від Президента негайно звільнити тих голів обласних та районних держадміністрацій, які одночасно обіймають посади голів місцевих рад. На сьогодні в Україні ці дві несумісні за законом посади обіймають керівники п’яти областей та двадцять два їхні районні колеги. Не варто й нагадувати, що до числа порушників Конституції входить і львівський губернатор Степан Сенчук.
Очевидно, передбачаючи, що гарант Основного закону проігнорує вимогу опозиційного “Собору”, партійці, закликавши на допомогу правників, уже розпочали підготовку позовів у обласні суди. “Ми виступаємо проти того, щоби на державному рівні порушувався закон, – пояснює голова Львівської обласної організації “Собору” Оксана Сапеляк. – Якщо це робить найвища посадова особа області, то як же бути простим громадянам? Корені такої наруги над законом дуже глибокі, ми вбачаємо їх у реставрації радянської системи. У нас відбулася тільки віртуальна революція на рівні назв. Замість декларованого розподілу влади маємо диктат команди Президента. Ну який може бути поділ влади, коли голова обласної ради Сенчук наказує голові облдержадміністрації Сенчукові, що йому робити? По суті, це ліквідація однієї з гілок влади за радянською схемою”.
Треба сказати, що питання “двох стільців” не є новим для Львова. І хоча порушення Сенчуком чинного законодавства є очевидними, всі спроби відновити справедливість розбивалися об непробивну стіну залізних аргументів губернатора, підкріплених мовчазною згодою самого Президента.
Це ми вже проходили...
Ревні зусилля “Собору” у боротьбі за дотримання високими посадовцями норм закону прецеденту не створили. У серпні минулого року (саме перед президентськими виборами) голова ЛОО УРП Степан Середа і довірена особа кандидата на найвище крісло в державі Євгена Марчука Зенон Котик подали в суд спільну заяву на голову держадмі–ністрації Степана Сенчука стосовно незаконного суміщення ним двох посад. “У Личаківському районному суді відбулося 2 чи 3 засідання, які остаточно винесли вердикт: порушене питання не належить до компетенції місцевих судів, – напружує пам’ять Степан Середа. – Тоді сторону Сенчука представляв якийсь працівник юридичного відділу облдержадміністрації. Та й ми відчули, що губернатор не надто переймається цією справою, і наштовхнулися на глухе ігнорування”.
Згодом, аби остаточно вибити ґрунт з-під ніг опозиціонерів, губернатор виніс це питання на розгляд обласної ради, і депутати чи не одноголосно підтвердили своє бажання й далі бачити Сенчука на посаді свого голови. Іншого результату годі було й чекати, адже давно не секрет, що обласна рада є самостійним органом влади лише теоретично, а практично вона підпадає під цілковитий і нероздільний вплив обласного голови.
Натомість позивачі зупинятися не збиралися: майже негайно вони звернулися із відповідним запитом у Генеральну прокуратуру. Далі – теж дуже цікаво. Київ завертає справу в обласну прокуратуру, звідки
17 квітня 2000 р. надходить відповідь, підписана заступником прокурора області
Г. М. Ожогом, в якій повідомляється, що “порушені питання належать до компетенції центральних органів державної влади”. Справа опинилася в фатальному колі: Київ усе спихає на Львів, а Львів – на Київ. Певне роз’яснення у геть безвихідну справу вніс лист Генеральної прокуратури від 11 травня цього року за підписом начальника відділу С.В.Домбровського, де чітко сказано:
“повноваження голів місцевих державних адміністрацій у разі порушення ними Конституції та законів України припиняються Президентом України”. Отже, “Собор” звернувся саме туди, куди треба.
А як же закон?
Закон у цьому питанні простий, як двері. Є стаття 120 Конституції, де сказано: “керівники місцевих органів виконавчої влади не мають права поєднувати свою службову діяльність з іншою роботою, крім викладацької, наукової й творчої у позаробочий час”. Відповідно до вимог статті 12 Закону України “Про місцеві державні адміністрації”, їх голови “не можуть бути народними депутатами або мати інший представницький мандат”. На підставі ч. 1 статті 3 Закону України “Про статус депутатів місцевих рад народних депутатів” повноваження депутата місцевої ради достроково припиняються “у зв’язку з обранням чи призначенням депутата на посаду, займання якої за законом не сумісне з виконанням депутатських повноважень”. Офіційні тлумачення Конституційного Суду вказують на те, що за описаних нами умов “повноваження депутата обласної ради припиняються достроково без прийняття рішень відповідної ради”.
Усе це означає дуже прості речі. Пан Сенчук грубо порушує законодавство України, яке однозначно забороняє суміщення посад голови облдержадміністрації та облради. До того ж, за законом, від 15 січня 1999 року (день призначення Сенчука головою облдержадміністрації) він автоматично позбавлений усіх повноважень депутата. Сенчук як голова обласної ради вже майже два роки – поза законом. Та хіба у нас закон – для високих ставлеників? Ось не так давно наш голова облдержадміністрації “потішив” усіх своїм відвертим лукавством, поставивши підпис під заявою своїх колег-губернаторів про т. з. департизацію влади. “Слова та голос, більш нічого...” Степан Романович має дивовижний талант “пересиджувати” регіональні політичні буревії. Пан Середа якось безнадійно зронив, що, мовляв, поки тут Сенчук, доти домогтися чогось буде надто складно. Проте “Собор”, який має намір влаштувати “другий дубль” з відновлення справедливості та здорового глузду, може розраховувати на співучасть тих, кому небайдуже дотримання закону.
|
|
