Загублений золотий
КЛУБ КОМІСАРА БОНЦЯ
Комісар Бонцьо спокійно допивав ранішню каву у ресторації готелю “Европейський”, коли почув з вестибюлю страшний гармидер. Бонцьо звівся і почимчикував до вестибюлю, де прихопив свого доброго знайомця, властителя “Европейського” Бертика Шковрона за доволі незвиклим заняттям: той аж кипів від гніву і методично відкручував вухо готельовому хлопцеві Броньку Чугайстру.
– Ти будеш крав у гостей квоти, клятий бенькарте? Я взяв тебе з бруку і купив тобі одностроїка з позументами. І то така твоя дяка?
– Яй, я ніц не крав, пане Берте, бігме, пустіт! – верещав Бронько і крутився як вуж на пательні.
– Ага, не крав! Покоївка Зоня виділа, як ти клав до кишені частку з тієї грошви, що я наказав тобі повернути купцям з Дрогобича. І то є першорядний готель! Портьє Мілько знову був п’єний і здер із поважних гостей замість 25 золотих за три покої з лазничками аж 30! Добре жи я завше перевіряю конта. Я послав тебе занести гостям тоті зайвих 5 золотих, а ти їх поцупив!
Бронькове вухо спухало просто на очах і, здавалося – ще мить, і воно лишиться у пальцях розлюченого Шковрона. Та вигадливий хлопчисько волів утнути один зі звиклих батярських ґеців:
– Пане Шковроне! Кашуба йде!
– Де? – перестрашено озирнувся пан Альберт і впустив вухо.
Пан Кашуба був знаменитим львівським сьвірком і катериняром, якого властителі кнайп і готелів боялися як вогню, бо полюбляв заявитися до льокалю, і як йому нагло не платили відступного, виробляв страшенну авантуру. Тим часом Бронько відскочив на безпечну відстань, витяг з кишені дві “злотувки” і пожбурив їх під ноги хлібодавцеві.
– Нате, вдусіться своїми грішми. Тоті купці з Дрогобича, абись ви знали, є востатні скнари – не дали мені ані грошика напивку. Тож я просто, як кажуть, на клюмбі, “залагодив соціяльну справедливість”.
– Я ті зара дам соціяльну справедливість! – кинувся до нього пан Шковрон, але спинився, побачивши на сходах трьох купців, які вибиралися з готелю. За ними, таргаючи важкезні валізи, шкутильгав похмільний портьє Мілько.
– Красно дякуємо, пане Шковроне, – кивнув старший із купців, – Будьте певні, жи ліпшого готелю, ніж “Европейський” ми не виділи навіть у Відні. Будемо скрізь вас рекомендували.
Шкаврон засяяв, як начищена мидниця, і вклонився гостям:
– Вельми приємно то чути. А чи повернув вам мій служник надлишок квоти, що ви її вчера переплатили?
– Не переймайтеся, всьо є люкс. Ваш хлопець віддав кождому з нас по “злотувці”.
Шковрон провів гостей, а, повернувшись до вестибюлю, примудрився спритно вхопити Бронька за друге вухо:
– Ага, скурвий сину, чи ти маєш мене за востатнього мішиґіна? Кажи, де си подів іще їдну “злотувку”?
– Яку ще “злотувку? – заячав Бронько.
– Як то яку? Гости сплатили двайцять і сім золотих за ніч, ти поцупив два золотих, а то назагал виходить двайцять і дев’ять. Признавайся, ґунцоте, де їдна монета?
Бонцьо не стримався і наблизився до пари, довкола котрої вже почала збиратися публіка.
– Пане Шковроне, впустіть малого і не робіть шкандалю. Бронько каже правду.
– Як таке може бути, Бонцю? Разом має бути трийцять, таж є лише двайцять і дев’ять. Де ж подівся тамтой золотий?
А ви можете пояснити, куди поділася одна монета?
Відповіді – наступного четверга
Відповідь на кримінальну загадку “Революція в Городку”, вміщену у “Поступі” від 2 листопада:
Бонцьо взяв ровера і за годину здолав 8 кілометрів, потому лишив ровера на узбіччі і пішов далі пішки. Тим часом Мулик пройшов цю відстань за дві години, сів на ровера і за годину наздогнав шефа. Тож до Львова вони прибули одночасно, стративши на дорогу три години.
Л.А.
|
|
