Що показала справа Жердицького?
Кость БОНДАРЕНКО
Результати розгляду “справи Віктора Жердицького” у Верховній Раді України висвітлили чимало цікавих тенденцій. “Справа Жердицького” у недалекому майбутньому може перетворитися на одну з найбільш резонансних справ – і мати значно глибші наслідки для української політики, аніж справи Лазаренка й Агафонова. Особливо варто врахувати те, що коли справи Лазаренка, Зв’ягільського й Агафонова стали наслідком боротьби окремих олігархічних кіл одних проти одних, то справа Жердицького символізує собою наступ олігархів та державного апарату, контрольованого олігархічними колами, на середовище націонал-демократів.
Голосування у “справі Жердицького” засвідчило цікаву закономірність: націонал-демократи поки що не готові об’єднаними силами виступити на захист свого середовища і не здатні протистояти олігархам.
Річ у тім, що на розгляд Верховної Ради було представлено два основні проекти рішення щодо Жердицького. Перший проект вносився Генеральним прокурором М. Потебеньком і передбачав отримання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності й на арешт народного депутата. Однак існує норма, згідно з якою давати згоду на арешт депутата без попереднього заслуховування його пояснень у стінах сесійної зали депутати не мають права. Виходячи з цього, фракція “Реформи-Конгрес” висловилася за інше формулювання: дати згоду на притягнення до кримінальної відповідальності без арешту. Така формула у разі прийняття дозволяла би добитися екстрадикції Жердицького і заслуховування його у Верховній Раді. Арешт Жердицького без права виступу в парламенті – це радше сваволя українських правоохоронців.
За день перед голосуванням відбулася нарада депутатських фракцій НРУ та ПРП, на якій розглядалося питання про справу Жердицького. Обидві фракції узгодили свою позицію і вирішили голосувати за проект постанови, запропонований фракцією “Реформи-Конгрес”. Згодом також виявилося, що до цього проекту схиляються і представники фракцій “Батьківщина”, УНР та “Зелені”.
Олігархічні фракції вимагали фактичної розправи над Жердицьким. Ці фракції блокувалися у своїх політичних симпатіях із лівими партіями. Особисто мені є незрозумілою позиція соціалістів та їх лідера Олександра Мороза, який свого часу тісно співпрацював із Жердицьким (ще від 1994 року), а нині голосував за арешт Віктора Юстимовича. Так само “за” проголосувала у повному складі фракція КПУ.
Проти постанови проголосували лише троє депутатів – Анатолій Матвієнко, Віктор Шишкін та Дмитро Чобіт. Позиція Матвієнка пояснюється звичайною порядністю (оскільки Матвієнка та Жердицького пов’язувала не просто дружба), позиція Шишкіна і Чобота – відвертим радикалізмом у ставленні до існуючого режиму.
За годину до голосування фракція НРУ вустами Геннадія Удовенка заявила, що вони порадилися і вирішили не підтримувати проекту, підготовленого колегами по блоку – членами ПРП. Якось більш-менш зв’язно аргументувати своє рішення рухівці не змогли. Ну що ж, буває і таке. Очевидно, для Удовенка Потебенько виглядає більш респектабельним, аніж Пинзеник...
Результат голосування, який показали рухівці, просто вбивчий: лише троє депутатів не голосували за постанову, запропоновану Генпрокурором.
“Реформи-Конгрес”, УНР, ПЗУ та “Батьківщина” відмовилися голосувати за проект, запропонований Потебеньком. Результат вийшов той, на який і можна було сподіватися: 268 голосів “за”, 3 – “проти”, 5 – “утримались”, 65 – не голосували.
Які ж уроки можна винести з результатів голосування у “справі Жердицького”?
1. “Вістря гніву” офіційних властей обернулося проти середовища націонал-демократів. І другою серією “справи Жердицького” може стати “справа Ющенка” – комплекс дій, спрямованих на дискредитацію прем’єр-міністра і його оточення.
2. Олігархи продемонстрували свою ідеологічну аморфність і бажання грати у ситуативні ігри: заради своєї перемоги вони готові на блокування з комуністами проти націонал-демократів (що, зрештою, вже відбувалося рік тому, в ході президентських виборів).
3. Народний Рух України продемонстрував свій конформізм і нездатність до “прямоходіння”. За окремими винятками, рухівці з удовенківського табору продемонстрували своє небажання мати “менінгіти” у стосунках із владою – і тим самі ж собі понизили рейтинг.
4. “Реформам і порядку” варто задуматися над доцільністю подальшого існування блоку з Рухом. “Единожды солгав, кто тебе впредь поверит?” – як казав класик.
5. У центрі заповідається створення дійсно національно-демократичного, дійсно пропрем’єрівського блоку. “Реформи і порядок” можуть розраховувати на співпрацю з УНР і “Батьківщиною”. Від них надходили активні пропозиції про співпрацю і раніше, але на заваді перед ПРП стояли домовленості з НРУ про спільний партійний блок. Голосування стосовно Жердицького значною мірою розв’язує руки “Реформам і порядку”.
Здавалося б, лише один депутат, про існування якого ще місяць тому мало хто знав. А які великі наслідки може мати ескалація напруження довкола його кримінальної справи!
Жердицький став тим моментом, який дозволяє випробовувати наших політиків на міцність. Наразі Рух зламався, а доцільність існування блоку правоцентристів у тому вигляді, в якому він існує нині, перебуває під питанням.
|
|
