Божевільний Божий клоун
У Парижі відкрилася виставка, присвячена Вацлаву Ніжинському
Катерина СЛІПЧЕНКО
“Мені хочеться плакати, але Бог закликає писати... Я не хочу, щоб про мене думали, наче я великий письменник, або великий артист, або велика
людина. Я просто людина, що багато страждала... Я частина Бога, моя партія – це партія Бога. Я люблю усіх. Я не хочу ні війни, ні кордонів. Мій будинок скрізь, де існує світ...
Я хочу любити... Я любов, а не
кровожерлива тварина. Я людина.
Я людина. Бог у мені, а я в ньому...”
В. Ніжинський
У паризькому музеї д’Орсе відкрилася велика виставка, присвячена великому танцівнику і хореографу Вацлаву Ніжинському (1889-1950). Реформатор балету ХХ століття постане в малюнках Жана Кокто й Амадео Модільяні, скульптурах Огюста Родена й Антуана Бурделя, фотографіях Адольфа де Меєра. Відкриття виставки в музеї д’Орсе присвячене 50-річчю смерті артиста, передає агентство MIG news.
Ніжинський на сцені
Вацлав Ніжинський (1889-1950) – один із найпотужніших постатей балету ХХ століття, танцівник і балетмейстер. У 1909—1913 рр. – артист знаменитої антрепризи Дягілєва (“Російські сезони” в Парижі), де виконані ним партії в балетах “Петрушка”, “Шехерезада”, “Привид троянди”, “Дафніс і Хлоя” і, особливо, “Післяобідній відпочинок фавна” ввійшли в історію світового танцю. “Післяобідній відпочинок фавна” та “Весну священну” Ніжинський поставив сам. Ці постановки зробили переворот у хореографії того часу.
Доля Ніжинського хвилює, не відпускає від себе і сама є виставою, де діють люди, що творять міф мистецтва ХХ століття: Дягілєв, Кокто, Роден, Стравінський... Дягілєв був людиною, яка відіграла найпрекраснішу та найтрагічнішу роль у долі Ніжинского. Він не був ані критиком, ані хореографом, ані режисером, але саме Дягілєв створив антрепризу, яка проіснувала з 1909 по 1929, і великою мірою визначила шляхи розвитку мистецтва в усьому світі на багато десятиліть наперед.
У 1913 році в життя Ніжинського увійшла Ромола де Пульскі, дочка знаменитої угорської акторки Емілії Маркуш. Мета шлюбу – забезпечити собі свободу, піти від Дягілєва. Лихо було тільки в одному: покірність Дягілєву працювала на мистецтво, а турботи Ромоли для нього були перешкодою. Сьогодні жива тільки донька Ніжинського – Кіра, дуже схожа на нього, його улюблениця, що успадкувала від батька хвору психіку, та інша донька – Тамара. Вона донині активно піклується про пам’ять про нього, недавно відвідала Польщу і була присутня на відкритті дошки на будинку, де жив геніальний танцівник.
У січні 1919 року Нижинський вийшов на сцену останній раз. Закінчувалася перша половина його життя, у другій на нього чекали лікарні, важкі стосунки з Ромолою, яка залишилась йому вірною до кінця. Тепер він мандрував уже не сценами світу, а психіатричними клініками.
Міф про Ніжинського на сцені
Його кар’єра була блискуча і коротка. Вплив його на нащадків настільки ж великий, як і його успіх у сучасників. Легенда про Ніжинського розроблена в деталях та канонізована. Саме цей міф про геніального безумця, а не справжня історія танцівника, цікавить усіх. Кожний знаходить у ньому щось важливе. Артисти – підтвердження того, що талант є особливим родом інтуїції. Історики театру – неповторність усього створеного Ніжинським у світовому мистецтві. Психіатри – підтвердження своїх теорій. Глядачі – відправну точку для балетних захоплень. Обивателі – задоволення вічного інтересу до подробиць особистого життя знаменитостей...
Про Ніжинського поставлено вистави, написано книжки, знято фільми, але нова виставка у паризькому музеї дозволяє ще раз уявити розмах магії Ніжинського. І ще раз усвідомити, чому його ім’я стало одним із символів ХХ століття. А ще хотілося б пригадати кілька постановок, які не увійшли у цю унікальну експозицію унікального музею.
Вацлаву Ніжинському присвячений знаменитий балет Моріса Бежара, поставлений у 1971 році, “Ніжинський, клоун Божий” (клоуном Божим Ніжинський назвав себе сам). Хореограф, безперечно, читав “Щоденники”, де і взяв назву свого балету, – три зошити заміток, написані танцівником під час все більшого його заглиблення у хворобу, зимою 1918-19 років у швейцарському гірському містечку Сан-Моріс. Ромола, яка страшенно бідувала, випустила в тридцяті роки сильно відредаговані записи хворого Ніжинського, які він сховав серед іграшок доньки. Це мало вибуховий ефект для європейського мистецтва.
Бежар зробив неймовірно концентровану виставу. Її метафор та символів іншому постановнику вистачило б на декілька балетів. Поклоніння Ніжинському й у його особі великому священному божевіллю Артиста і мистецтву як пошуку Свободи виражено в грандіозному дійстві для 120 чоловік. Видатний танцівник Хорхе Донн утілював усю багатоскладовість образу з фантастичною майстерністю. Його пластика, схожа на скульптури Мікельанджело, ніби відповідає на питання Бежара: чи може порив до свободи закінчитися чимось, крім божевільні?
Пізніше, наприкінці своєї блискучої танцювальної кар’єри, Хорхе Донн, що безмірно захоплювався Ніжинським, показав камерну – на двох виконавців – виставу. Танець Донна поєднувався із читанням драматичної акторки Селії Лінковскі. Мова спілкування одного великого танцівника з іншим – танець. Донн (помер молодим кілька років тому) зробив парафрази власних ролей у бежарівських балетах – мемуари у пластиці, спогад про самого себе, пропущений крізь життя іншого геніального танцюриста.
Ще був балет німецького хореографа Дітмара Зейферта “Ніжинський”. Зейферта цікавила історія психічної хвороби. Його син, танцівник Грегор Зейферт, показав у моновиставі, як хворий дух руйнує досконале тіло. Французький хореограф і танцівник Джиджі Качуляну возить світом виставу “Моя ніч із Ніжинським” про те, як саме він розуміє трагедію Ніжинського. Про зв’язок мови і танцю. Про дитинство. Були там і парафрази із “Пообіднього відпочинку фавна”, 11-хвилинної вистави, яку Ніжинський поставив сам для себе на музику Дебюссі.
Моновиставу за щоденниками Ніжинського показував в Авіньйоні Реже Мітровіс з паризького театру “Комеді Франсез”. Занурена в сутінки душа Ніжинського – місце, обране сучасним актором для зустрічі з великим танцівником. Мітровіс півтори години читає уривки з “Щоденників”. І нічого більше, ніяких додаткових фарб, проте ефект – неймовірний. Текст звучить так, що глядачів охоплює жах, як при спілкуванні із привидом. Матерія вистави – красномовство нерухомості.
Ніжинський іншого блискучого актора, Олега Мєньшикова (вистава “N.”), – П’єро з широко відкритими очима. Сумний білий клоун Божий. Мєньшиков у Ніжинському побачив Гамлета, не розмальовуючи його божевілля у похмурі тони, а скоріше театралізуючи його.
У Парижі трупою Quatuor Albrecht Knust було відновлено виставу “Післяобідній відпочинок фавна” за розробленою Ніжинським системою запису балетних па, схожою на ноти. (“Поступ”, № 26 (470) 11.02.2000). А Олександр Домогаров, відомий нашим глядачам перш за все роллю Богуна у стрічці “Вогнем та мечем” створив нову версію міфу “Ніжинський. Клоун Божий”.
Міф Ніжинського – одна із найяскравіших сторінок новітньої міфології ХХ століття – ще не раз втілиться у виставах, виставках, книжках.
|
|
