Чи мертвим, чи живим...
ЕСЕЇСТИКА
Уявіть собі громадянина Б, який каже громадянинові А: “Твій батько трахав твою матір, і тому ти з’явився на світ”. Як має відповісти громадянин А, якщо має хоч дрібку людської гідності? Заходиться писати позовну заяву до суду? Втреться й удаватиме, що не чув? Мабуть, дасть громадянинові Б по писку. І більшість громадян визнає, що А правий. Суб’єктивно. Але ж Б сказав, по суті, об’єктивну правду...
Та чи потрібна кому така “об’єктивна правда”?! Тобто висловлена в такій формі?
Факти та цитати, рясно наведені громадянином Бузіною в його “шевченкознавчій розвідці”, мені (та й кожному, хто справді цікавився життям і творчістю Т.Г.Ш.) були відомі ще в часи, коли сам автор “Вурдалаки” сидів на ноцнику. Це все було відомо так само добре, як і те, “Де я знайшовся” (була колись така книжка). Жодних америк Бузіна не відкрив. Але...
З 50 мільйонів в Україні сущих бодай кожен п’ятий щиро сприймає її як матір. І протягом десяти років Бузіна привселюдно кидав їм в обличчя: “Твій батько ...” – і далі за текстом.
“Мои разногласия с Шевченко – это, если хотите, разногласия аристократа с мужиком, – каже Бузіна. – Шевченко не любил фрак, а я люблю фрак и смокинг. Шевченко обожал дешевый ром, а я нет. (...) Шевченко не хотел, чтобы были паны, а я считаю, что, как ни крути, а паны будут”. Але найбільше свій аристократизм Бузіна виявив у тому, що ніколи не чіпав живих можновладців, зате завжди “відривався” на мертвих геніях. Георгій Гонгадзе робив навпаки, хоч аристократом себе не вважав (а міг би – справді мав аристократичне коріння). Тепер Георгій зник без сліду, а Бузіні лише набили пику. І він поскаржився правоохоронцям.
Нема сумніву: кривдників Бузіни знайдуть і покарають – як і кривдників “Рівного вечірнього”. Адже вони не ховали ні своїх облич, ні прізвищ – на відміну від викрадачів Гонгадзе. До речі, добре було б, якби разом із кривдниками Бузіни знайшли б і покарали кривдників Георгія. І вбивцю Білозора теж. І ми б нарешті дізналися, що справді сталося з В’ячеславом Чорноволом. І куди дівся Михайло Бойчишин. Не кажучи вже про загадкову смерть Володимира Івасюка... Чи станеться так? Гай-гай! “Блажен, кто вєруєт...” Відтак, коли за злочини представників однієї частини суспільства карають, а представникам іншої все минається, годі говорити про суспільну справедливість. А коли частина суспільства живе з постійним відчуттям несправедливості щодо себе, тільки божевільний гарантуватиме, що конфлікти в цьому суспільстві припиняться.
Ось звернулися до цього суспільства Герої України (є у нас таке звання). Мовляв, “на безкарності доводиться наголошувати особливо”, бо “останнім часом наклепницька кампанія фокусується на особі Президента України, за посягання на честь і гідність якого винні мають притягатися до відповідальності на підставі закону”. І так виходить, що за живого Гаранта карають, а за мертвого Кобзаря – ні.
Тобто в цій країні є певні табу для обговорення, певні “недоторкані особи”. То чи є в ній свобода слова? А якщо її нема для всіх, чому вона мусить існувати для Бузіни? Він кращий від усіх, бо “аристократ”, а такі, як Гонгадзе – “бидло”? Це вже виходить, як в анекдоті: “Всі в лайні, а тут я виїжджаю – на білому коні”. Але так не буває.
І взагалі, нападати на Пророків – невдячна справа. Хоча різною мірою. От мусульманин Рушді за кілька нечемних рядків про Магомета вже двадцять років ховається від кілерів. А нашому Рушденку, за підсумками десятирічного “українознавства”, лише фейса попсули. То, може, не все так погано в нашій хаті?
Андрій КВЯТКОВСЬКИЙ, Київ
|
|
