Тиха річниця Західно-Української Народної Республіки
СВЯТО
Зоряна ОНИШКЕВИЧ
“На порозі ХХІ століття пам’ятаємо про минуле, але думаймо про майбутнє”. Таке послання від президентів України та Польщі можна побачити на стіні, що є межею між похованнями українським воїнам УСС-УГА та польським “визволителям Львова”.
82 роки тому львів’яни здивовано спостерігали жовто-сині прапори, які прикрашали місто. Бої, які відбувалися тоді на вулицях міста, логічно завершилися проголошенням нової держави – Західно-Української Народної Республіки. Минуло чимало часу, змінювалася неодноразово влада. Та львів’яни й сьогодні здивовано поглядали, з якої нагоди на будинках висять прапори.
Складалося враження, що частина мешканців нашого міста вірить у те, що вихідний спричинено Днем Всіх Святих, не беручи до уваги, що майже всі місцеві ЗМІ попередньо розмістили план заходів відзначення річниці ЗУНР.
Дуже шкода, але людині, навіть неупередженій, яка в цей день була на Личаківському цвинтарі, де, за логікою, й повинно відбуватися вшанування пам’яті воїнів національно-визвольних змагань, могло здатися, що 82 роки тому все ж таки польські орлята отримали перемогу. Порівнянювати заховання польських та українських воїнів говорити важко, тому що наші виглядають не те що бідними, а просто занедбаними й забутими навіть у день вшанування пам’яті. Є тут монумент воїнам УГА, полеглим в обороні Львова 1918-1919 рр., на якому згодом, можливо, буде встановлено ще скульптуру архангела Михаїла. Наразі він виглядає дещо неповноцінним.
Власне сюди й покладали урочисто квіти деякі представники львівської влади, тут і проходила коротка панахида. От і все. Відбули, поклали квіти – згадали, вшанували. Якби минулого року сюдою не проходив Олександр Кваснєвський на польські захоронення, – то мабуть, і доріжки впорядковано не було б. На виправдання можна говорити, як звичайно, про брак коштів і тому подібне. Але, можливо, слід задуматися над своїм майбутнім, коли ми так пам’ятаємо про своє минуле.
|
|
