То ж чи потрібен у Львові пам"ятник Андрею Шептицькому?
Ось і минає Святий 2000-ий Рік, у якому щойно сповнилося 135 років від дня народження Митрополита Андрея Шептицького.
Два роки тому нижчепідписані наївно вірили, що при добрій волі усіх зацікавлених донині у місті Львові мав би стояти пам’ятник одному з найбільших його громадян – Митрополитові Андрею Шептицькому. Дійсність виявилася суворішою... Хоча, якби пройтися по кабінетах чи то в облдержадміністрації, чи в міській Ратуші, а чи навіть на Святоюрській горі, й поставити питання руба: “Ви проти встановлення у Львові пам’ятника Слузі Божому Андрею Шептицькому?” – то припускаємо, що всі одноголосно висловились би за такий спосіб увічнення пам’яті про людину, що стільки зробила для нас усіх. Зрештою, може й у цьому ми занадто наївні: цілком може бути, що далеко не всі були би “за” навіть у тому випадку, якщо би й відповіли саме так. Бо ж кон’юнктурні мотиви часто змушують наших можновладців говорити те, що наївні виборці сприймають за чисту монету, а потім блокувати вирішення тих чи інших справ. Чи не так складається і зі справою пам’ятника Андрею Шептицькому?
А пам’ятник такий у Львові необхідний, хоча ми й далекі від підтримки “пам’ятникоманії”. Бо вистава Театру ім. Заньковецької (див. недавню рецензію у “Поступі”), – попри добрі наміри її реалізаторів, – не зможе замінити собою скульптурного монумента, хоч би навіть через свою скороминущість (специфіка театрального дійства взагалі, цієї ж постановки зокрема!),і не поможуть тут кошики квітів, прислані до театру Мером Міста на визнання вагомості цього здобутку сучасного українського театру... Натомість пам’ятник здатен набути особливої понадчасової значимості, тим паче якщо він покликаний увічнити образ Великого Митрополита, цього “новітнього Мойсея”, як справедливо його іменували сучасники.
Залишаємося при впевненості, що модель роботи Андрія Коверка (див. світлину) є найвідповіднішим образно-пластичним вирішенням для такого монумента, що матиме ще й інший значеннєвий аспект. Виконаний А. Коверком у камені 1932 року, пам’ятник зруйнували комуністичні “визволителі”. То ж його повторне встановлення, по-перше – відновить історичну справедливість, по-друге – збереже для потомства величний образ Андрея Шептицького, по-третє – збагатить міське середовище мистецьки-вартісним твором.
Залишаємося переконані й щодо невідповідності території Святоюрської гори для встановлення пам’ятника, хоча якраз там свого часу блаженної пам’яті владика Володимир Стернюк освятив пам’ятний камінь на означення такого місця. До вже висловлених у згаданій статті аргументів можна додати й те, що на митрополичій палаті й на будівлі недалекої Народної Лічниці вже є великі меморіальні таблиці з портретами Митр. Андрея, у Святоюрському соборі є портрет Слуги Божого Андрея, а в крипті спочивають його мощі. Отож, навряд чи доцільно у таке середовище вводити ще й монументальну скульптуру. Тим паче, що пропоновані дотепер конкретні пропозиції не витримують критики з різних міркувань. Особливо це стосується того, аби встановити пам’ятник на подвір’ї між Собором і палацом.
Залишаємося при думці, що площа перед Галереєю мистецтв (між нею, Головною поштою, бібліотекою ім. Стефаника й цитадельною горою) є під будь-яким оглядом більш відповідна для спорудження пам’ятника Митрополиту Андреєві.
По-перше – ця площа лежить у центральній частині міста, яку відвідують практично всі, хто буває у Львові. По-друге – вдале топографічне розташування цієї площі дозволяє створити тут особливу атмосферу неквапливості, зосередженості, що є дуже суголосною до образного трактування скульптури Андрія Коверка. По-третє – ця місцина тісно пов’язана з важливими етапами історії УГКЦ: тут вчилися і гартували свій дух покоління наших душпастирів у Духовній семінарії; цими дорогами ходили Маркіян Шашкевич і Блаженніший Йосиф Сліпий (увічнені тут у бронзі); тут Митрополит Андрей заснував Богословську Академію і регулярно бував у ній. Тобто, пам’ятники Маркіянові Шашкевичу, Йосифу Сліпому та Андрею Шептицькому творили би тут своєрідний меморіальний ансамбль, ядром якого у подальшому має стати відбудована Святодухівська церква і, можливо, Український Церковно-богословський музей при ній.
Але припускаємо, що міська влада має інше бачення майбутності цього місця. Бо й уже нині там “роблять бізнес” власники одного з багатьох і багатьох тепер у центрі Львова кафе, барів, літніх ресторанів тощо. Припускаємо також, що з того бізнесу перепадає дещиця і для “власть імущих”. Тож чи вигідно їм задля якогось там пам’ятника позбуватися такого “прибуткового місця”, яке у майбутньому може дати ще більші прибутки?
Тим паче, що не так давно з’явився на світ Божий новітній проект пам’ятника, в якому скульптор В. Гоголь пропонує встановити його у вигляді сидячої постаті (у рецензії на цю роботу читаємо, що це логічно вмотивовано, оскільки Митрополит в останні роки життя був “інвалідом”), і саме на Святоюрській площі, – чомусь праворуч від зовнішньої брами архітектурного ансамблю, при стіні.
Але остаточного рішення у цій справі все ще нема. Торік міська рада розглядала проект рішення про утворення нового Оргкомітету з питань спорудження пам’ятника Андрею Шептицькому. Тобто, передбачалось би розпочати все від “нульової позиції”. Ніхто не проти цього. Ми тільки вітатимемо проведення нового конкурсу на проект пам’ятника Слузі Божому Андрею Шептицькому, сподіваючись, що на ньому, нарешті, з’явиться шедевр, який прикрасить наше місто (щоправда, результати конкурсів останніх років, у тому числі першого конкурсу саме на цей пам’ятник, як і на пам’ятник Степанові Бандері, не додають оптимізму). Варто лише, аби на такому конкурсі, поряд із пропозиціями наших нинішніх творців, було виставлено і модель роботи Андрія Коверка.
Підтримаємо також пропозицію щодо іншого місця для встановлення пам’ятника, лише б воно не було у периферійних місцях стосовно центральної частини міста, і було дійсно більш “виграшним” од пропонованої нами площі.
Але треба нарешті щось робити! Бо згадане рішення міськради так і не набуло директивного рангу, оскільки міський голова щось там ще мав узгоджувати зі Святоюрською горою, перш ніж скріпити цю ухвалу своїм підписом... Видать, у вихорі подій і в тьмі архиважливих справ така дрібниця, як вирішення долі пам’ятника Великому Митрополитові, є аж надто малозначимою...
То ж хотілось би почути бодай якусь відверту заяву, що ні міська, ні Церковна влада не мають ані часу, ні бажання займатися цією справою. Тоді, напевно, треба буде сформувати Громадський комітет з питань спорудження пам’ятника Андреєві Шептицькому у Львові, утворити відповідний Фонд і вирішувати цю колізію хоч таким чином, аби нарешті й у незалежній Україні постав такий монумент. Нагадаємо, до речі, що за часів польської окупації Львова, у 1930-і роки, на території міста з’явилося два пам’ятники Андреєві Шептицькому – як свідчення вдячності галичан їхньому великому сучасникові за те все, що Він зробив для українського народу.
Іван ГРЕЧКО, Олег СИДОР
|
|
