Його паси небезпечні
НАШІ
Василь САМОХВАЛОВ
Його улюблена позиція – у центрі, трошки ближче до лівого флангу, під форвардами. Звідти він може робити все. Чи то віддати пас на хід нападнику. Чи то несподівано і влучно вдарити по воротах. Він навіть може сам увірватися до штрафного майданчика суперників, змушуючи захисників потім прокидатися серед ночі і згадувати фантастичні за виконанням фінти. Один із найкращих, на мою думку, селекціонерів України, Йожеф Сабо, дуже хотів, щоби він перейшов у київське “Динамо”. Але навіть перспектива постійного місця у збірній не звабила його. Капітан київського “ЦСКА” Едуард Цихмейструк продовжував самотужки тягнути армійський колектив угору.
У футболі є таке поняття – “своя команда”. Зоря Цихмейструка зійшла у “Шахтарі”. Ще молодим парубком він привертав увагу своїм бажанням творити на полі. Згодом він опинився у перспективному “Борисфені”. А вже потім Едуард Цимхмейструк уперше вдягнув червону футболку ЦСКА. Як з’ясувалося – надовго. Невдовзі Цихмейструк став “дядьком” – своєрідним учителем для молодих “зелених” пацанів, які проходили через “ЦСКА”. Хто знайомий із принципами формування армійських команд, той знає, що таких було дуже багато.
Цихмейструк став живим символом киян, своєрідним Граалем, здобутим без марних хрестових походів. І Едуард грав. Грав, як хотів давно – самовіддано, пристрасно, зрідка авантюрно, але завжди красиво. Він став єдиним за своєю сутністю воїном у різнобарвній колекції Центрального клубу армії.
Яскравий символ померкнув раптово, в одну хвилину. Перманентна хвороба українського футболу – безгрошів’я – спіткала ЦСКА у міжсезоння, коли гравці перебували у відпустках. Саме в такі миті на трансферних обріях з’являються футбольні мародери, які раціонально й безжалісно роблять свою справу. Представники болгарського “Левскі” відшукали Цихмейструка у Криму. Едуард, знаючи реальний стан справ в армійському клубі, погодився майже відразу. Можливо, він поспішив. Адже буквально за тиждень знайшлися і великі гроші, і авторитетний тренер – Михайло Фоменко. Але підпису в контракті вже не викреслиш.
З першого виходу Цихмейструка у синій футболці “Левскі” минуло півроку. За цей час він зумів заслужити в болгарських журналістів прізвисько “маестро”. Його віртуозна манера спілкування з м’ячем зворушує емоційних балканських фанатів. За півроку Едуард Цихмейструк перетворився з маловідомого легіонера на лідера команди. А нещодавно українець взагалі перейшов до пантеону місцевих напівбогів, коли у принциповому дербі з софійським ЦСКА зумів забити гол у ворота суперника. Для довідки: двобої між “Левскі” та ЦСКА можна порівняти з колишніми матчами радянського чемпіонату між київським “Динамо” і московським “Спартаком”.
Шкода, бо тепер шлях до національної збірної для Цихмейструка закритий остаточно. Можна критикувати кадрову політику тренерів української команди, але від цього вона не зміниться. Тобто зараз для Едуарада Цихмейструка настала, можливо, найцікавіша пора, коли про певні амбіції вже можна не мріяти і повністю присвячувати себе грі у футбол. На лівому фланзі, ближче до центру, звідки можна зробити все. Чи то віддати пас. Чи то пробити по воротах. Чи, накрутивши кількох захисників, увірватися до штрафного майданчика.
P. S. Колись, у глибокому дитинстві, я прочитав книжку відомого радянського прозаїка Ваншенкіна “Його небезпечні паси”. Власне через цю книгу я й почав займатися спортивною журналістикою. Потім довго шукав футболіста, який відповідав би моїй уяві про героя роману. Аж поки не побачив його на полі. Цього футболіста звати Едуард Цихмейструк.
|
|
