BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення




Поступ головна сторінка, Postup HOMEPAGE

| Головна сторінка | INDEX 24-25 ЖОВТНЯ 2000 року |

Ірина Доля: "На першому плані стояло питання обміну та спілкування"

Львівська співачка Ірина Доля ділиться враженнями від фестивалю пісні об’єднаної Європи, який відбувався у польському містечку Зелена Гура, як раз і відомому своїм фестивалем. А ще – виноробством. Ірина була там разом із музикантами Іваном Небесним, Олегом “Джоном” Суком, Миколою Єфремовим, Андрієм Степановим, Олегом Бараном, Андрієм Пятаковим. У розмові також беруть участь бас-гітарист Олег “Джон” Сук та продюсер Андрій Мудрик.

Ірина Доля (І.Д.): По-перше, це фестиваль з давніми традиціями і цього року відновлений після 10-річної перерви. Тепер це називається фестиваль об’єднаної Європи. Зелена Гура – місто давніх джазових традицій і самі поляки вважають, якщо ти пройшов зеленогурську публіку, то ти пройшов все, бо там дуже освічений та вибагливий слухач. Саме там є відоме джазове кафе, де виступають музиканти зі всього світу, тож там уміють слухати й оцінювати музику.

Джон (Д.): Коли ми були у Франції, ми дивувались, що поважні джазові фестивалі відбувалися в маленьких містечках, а за рівнем музикантів вони мали би відбуватись як мінімум у Парижі. Поляки підтримують європейські традиції, коли великі музичні події відбуваються у містечках.

Польща взагалі має славу музичної країни. Багато джазменів вважають за потрібне обкатувати свої програми у Польщі перед початком світових турів, бо польська публіка є дуже прискіпливою і не допускає халяви. Також там відбуваються всесвітньо відомі джазові фестивалі, такі як “Джаз джемборі” тощо.

Кор.: Як ви потрапили на фестиваль?

І.Д.: Ми вчасно одержали інформацію, послали анкети та фонограму і пройшли. Так що можна вважати, що це щасливий випадок, бо ми є цілком закриті для інформації. У світі багато відбувається такого роду подій, ми про них нічого не знаємо, а потім нарікаємо на те, що нас не знають. Те, що ми робимо, їх зацікавило. Головним чином, якщо це фестиваль об’єднаної Європи, то ми маємо знайти щось таке, що цікавить цю Європу. Мені здається, що це має бути фольклорний момент у сучасній арт-роковій подачі. І як раз наші музиканти дуже добре це відчули і зробили.

Коли ми приїхали, оркестр мав уже власне аранжування в такому джазовому стилі, який як раз і є обличчям Варшавського симфонічного оркестру і є їхньою гордістю. Вони відіграли, усе було дуже сильно, але якось так, як у роках 70-х. У такому стилі виступали й інші учасники. Тоді Іван Небесний мовчки дав їм свою партитуру. І ніхто не сказав жодного слова, за два дні оркестр усе перевчив. Це були репетиції з групою, і за кілька репетицій усе це треба було з’єднати на сцені.

За п’ять репетицій музиканти все вивчили і на кожній репетиції нас питали: “Чи вам зручно?”, “Що ще потрібно?”. Оркестр вивчив усе чудово, єдино, що у коломийку поляки ніяк не могли “в’їхати”, в її несинкопований ритм. Усі проблеми вирішувались. І не було такого, щоб лімітувати репетиції. Працювали стільки, скільки потрібно.

Д.: Ми фактично були єдині, хто об’єднав групу та симфонічний оркестр.

І.Д.: Ми, я думаю, виглядали досить своєрідно, бо нас запросили на Свято міста, яке називається Вінобранє.

Д.: На Україні взагалі поняття фестивалю як таке зникло. Усі фестивалі якісь сірі, ніякі, з паскудним звуком. Вони виглядають як відмивання грошей із помпезними салютами в кінці. Фестиваль у Зеленій Гурі нагадав мені за своєю атмосферою перші “Червоні Рути”. Обстановка була дуже приємна, люди спілкувались. І що мене, як людину, яка багато наїздилася по фестивалях, найбільш приємно вразило, так це досконалий звук. Поляки, які мають і смак, і досвід, пішли на те, щоб запросити людину з Англії. І звук був як із компакт-диску. І так само це все звучало на телебаченні.

І.Д.: Звичайно, як і на кожному фестивалі там зберігалась своя кон’юнктура, зрозуміло було з кого починалося ця забава. Але це було зроблено перфектно, і те, що під співака, який отримав головну премію, навіть будувались декорації, не означало, що виставили на сцену не знати кого за великі гроші. Взагалі, жодного виконавця там не було слабого, кожен був на рівні і кожен мав щось своєрідне. Можливо, не було великої різноманітності репертуару, але були цікаві моменти або у вокалі, або ще в чомусь. Можливо, не було великої різноманітності через спільне аранжування.

Д.: У нас вийшла цікава річ, бо ми з Андрієм Пятаковим усе життя грали арт-рок ще у “Клубі шанувальників чаю”, а Микола Єфремов – ще раніше у “Сталкері”, а коли до цього додалася класична школа Івана Небесного, то мені здається, що вийшло щось свіже. Бо арт-рок це не тоді, коли просто рок-група грає із симфонічним оркестром, а тоді, коли рок-група грає як оркестр. Воно вийшло цікаво, бо це було саме арт-рокове звучання. Тому поляки, коли ми вийшли грати, змінили своє ставлення кардинально. Спершу вони ставились до нас так, ніби передивились рекламу “Вогнем та мечем”, а потім спілкувалися вже на рівних. Приємно, що ми ще у чомусь зламали якусь частину стереотипу сприйняття українця як “рагуля з базару”.

І.Д.: Перед Зеленою Гурою ми зустрілися десь за місяць, бо організатори фестивалю відібрали зовсім не ту пісню, на яку я розраховувала. Я прийшла до хлопців і сказала: “Рятуйте!”. Тим паче, що мрія співати з живою групою в мене була завжди...

Д.: Ну за кордон із фонограмою взагалі немає чого сунутись.

І.Д.: Для мене це був експеримент, перший досвід роботи з живою групою. Ми знали дуже добре чого ми хочемо і були об’єднані цією ідеєю. А обстановка на фестивалі була просто супер. Питання конкуренції не стояло взагалі. На першому плані стояло питання обміну та спілкування. Найголовніше – організація та якість музики. Той хлопчина, що взяв першу премію (Самбор Даміан Дудзінскій), взяв її свінгом, цілком джазовою річчю. У нас би він пішов зі сцени з такою музикою під стук своїх каблуків. Навіть за рівнем гостей це відчутно, були дуже різні музиканти: і наша “Піккардійська терція”, яку прекрасно сприймали, і гурт “Рампа”, які співають у стилі ретро, їх у них слухали і старі, і малі, і тут же “Будка суфлера”, і Кріс Де Бург, яких теж слухали всі.

Д.: Граючи на теренах України, я вже почав боятись, бо навіть інколи граєш зовсім прості пісні, а бачиш цілком порожні очі і повне нерозуміння.

І.Д.: До речі, порядок учасників визначало не жеребкування, а режисер. Спочатку була репетиція в костюмах і він сам розставив всіх по порядку. І жоден виконавець не протестував проти цього. То дивно, якщо згадати наші конкурси, коли всі пхаються на певне місце.

І якось для мене цілком очевидним є те, що ми можемо бути цікавими на заході лише тоді, коли ми несемо пласт своєї культури. Бо який сенс робити техно, якщо його роблять краще німці, соул краще роблять негри тощо.

Д.: Найбільший шок був – виступ “Будки суфлера”. Від них шаліли і бабусі, і дітлахи. А у вокаліста взагалі проблеми з ногами, він ледь вийшов на сцену, але відпрацював півтори години на всі 100 відсотків. У кожному їхньому русі, у кожній ноті відчувалася тридцятирічна праця.

І.Д.: Я те ж можу сказати і про Кріса Де Бурга, від кого всі шаліли. Навіть одна жіночка, з якою він танцював, пішла на місце похитуючись...

Д.: Вона і досі хитається.

І.Д.: І ходив він, хоч і з охороною, але ніяких для себе лімузинів не вимагав. Із задоволенням з усіма спілкувався і за кулісами, і під час фуршету.

Д.: Фуршети в них хоч і вишукані, але зовсім без алкоголю. Довелося нам самим рятуватись.

Кор.: То що, поляки копіюють європейські “тусовки”?

І.Д.: Так, вони в Європу рвуться, як можуть. Але ідея в них чітка: насамперед усі слухають свою музику, а вже потім усе решта.

Потім нас запросили на Вінобранє (День міста), почувши лише одну нашу пісню. І нам довелось у рекордні терміни зробити всю програму.

Кор.: І що буде із цією програмою далі?

Андрій Мудрик (А.М.): Ми зробили прекрасну репетицію в Польщі, а тепер я хочу записати її на студії, бо вона існує лише у наших головах та у варіанті Home Video.

Д.: У цій програмі цікавим є те, що це цілком колективна творчість, і тому вона багатогранна. Хоч і посилали всі один одного по сто разів, але вийшло без диктату і досить різнобічно.

А.М.: Тепер хотілося б це показати нашому слухачу.

Розмовляв Марко Горішній

POSTUP - ПОСТУП
№175 (619),
24-25 ЖОВТНЯ 2000 року
·PDF - ст.01
ПЕРША СТОРІНКА
·Цитата "Поступу"
·Олесь Гудима має надію
·Геноцид був, але Туреччина дорожча...

ПОГЛЯД
·Опозиція у міській раді: політичне протистояння чи необхідність?
·У кожного свій пам"ятник

ПОСТУП У ЛЬВОВІ
·Відключень не уникнути
·Львівщина отримує 32 мільйони гривень земельного податку на рік
·Чия вулиця найкраща?
·"Автонавантажувач" стає на ноги
·КІЛЬКА СЛІВ
·У школярів - канікули
·Опера не вибухнула!
·Сумні випадки тижня

НАША СТОЛИЦЯ
·АРХІВАРІУС
·Невдовзі остарбайтери одержуватимуть компенсації
·Окремі будинки залишаться без тепла
·Чи стане місто чистішим?

ПОСТУП З КРАЮ
·Московський слід у справі Гонгадзе
·Політикам подобаються власні копії
·Російський вектор стає головним
·Конституційний суд рівняється на Венецію

ПОСТУП У СВІТ
·П"ятдесят років окупації
·ЕТА полює на тюремників
·Саміт виважених та поміркованих
·СВІТОГЛЯД

ІНТЕРВ"Ю У ПОСТУПІ
·Ірина Доля: "На першому плані стояло питання обміну та спілкування"

АРТ-ПОСТУП
·Душевні дари Ніни Матвієнко
·ПРИКРО
·Крізь скляну гору часу, або Сонористичне визнання віри

ЕКОНОМІЧНИЙ ПОСТУП
·КРАЙ
·CD та касети подорожчають
·Мемуари американського брокера
·Новий банківський кодекс
·СВІТ

СПОРТ-ПОСТУП
·Затишшя перед неодмінною бурею
·"Стовідсоткового" результату досягнуто
·Тайсон знервований після поєдинку з Голотою
·Час Хакінена вже відшумів
·Барселонське пекло для "Реала"
·Україна - шоста у Європі

ПОСТ-FACTUM
·КАЛЕНДАР
·Модні плітки

 

букети фото Читать источник заказ цветов на дом ; Купить запчасти для велосипедов.




Error: Cache dir: Permission denied!