Опера не вибухнула!
БОМБА!
Світлана РУДЄВА
Повідомлення про те, що Львівський оперний театр заміновано, зупинило вчора публіку, яка мала намір потрапити на вечірню виставу московського театру Романа Віктюка. Збентежені театрали в нерішучості стояли перед столітньою спорудою генія Горголевського, а рятувальна служба, попередньо евакуювавши всіх технічних працівників сцени й адміністративний персонал Опери, обшукувала закапелки історичної пам’ятки у пошуках вибухового пристрою.
Перша думка кожного: “Гучна НП може бути всього-на-всього жартом геніального режисера”, – розвіювалася одразу ж при погляді на міліцейські кордони, карету швидкої допомоги та спеціально натренованих вівчарок, що нюшили в пошуках бомби.
З’ясувати щось певне в такій ситуації було нелегко. Інформаційною поживою були лишень чутки, а не пояснення офіційних осіб. У віконці зачиненої каси сиротливо висів клаптик паперу, на якому адміністрація театру письмово просила вибачення у глядачів за те, що вистава затримується до 20.30 (хоч мала б розпочатися о 19.00), однак причину цієї затримки вказано не було. Єдине, що вдалося довідатися за чутками, що ширилися в натовпі: повідомлення про замінування Львівської опери надійшло на прямий дріт до Степана Сенчука.
Треба віддати належне й оперативності колег-журналістів. Вони прибули на місце події майже одночасно з рятувальниками. Та ефектних кадрів про те, як зловмисники висаджують у повітря перлину львівської архітектури, слава Богу, знімати не довелося. Терористичний замах на культуру не відбувся. Обійшлося навіть не малою кров’ю, а тільки нервами.
Та цей інцидент, на думку Григорія Тумасова, директора театру Романа Віктюка, якому важко було стримати, як він сам висловився, “крик душі” перед диктофоном кореспондента “Поступу”, спланований: “Спланована акція, чесне слово, я клянусь вам. Ми готові були до будь-яких випадів проти єдиного на фестивалі “Золотий лев” театру з Росії, але щоб хтось так підставив львів’ян, ми не сподівалися! 24 години наш трейлер з декораціями поспішав до Львова із Луганська й Донецька, куди ми возили показувати дві вистави: “Саломею” й “Механічний апельсин”. Спеціально зсунули графік гастролей, щоб актори змогли виступити у рідному місті Романа Віктюка. Машина до 18.30 вже була під Оперним театром. За півгодини ми б встигли змонтувати сцену. І тут – а на, маєш, – така пригода! Нас здивувало припущення, що бомба може бути в трейлері. Та він би тисячу разів устиг підірватися дорогою! Усе скидалося на те, що хтось зацікавлений у штучній затримці нашої вистави, – так дивувала та інерція, з якою працювали служби у пошуках пекельної машинки”.
Найстійкішими виявилися театрали. Вони мужньо витримали незаплановану відстрочку вистави, на яку заздалегідь купили далеко не дешеві квитки, примудрившись скористатися паузою, щоб подивитися вуличне дійство празького театру, яке гості “Золотого лева” розігрували на площі перед Оперою. А за той час усі цехи трьох дружніх театрів (“Воскресіння”, ім. Заньковецької й оперного) встановлювали декорації. Цього разу провокація не вдалася.
|
|
