BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення
buy visitors



Поступ головна сторінка, Postup HOMEPAGE

| Головна сторінка | INDEX 20 ЖОВТНЯ 2000 року |

Ті, що були там

16 жовтня надовго запам'ятається львів'янам. Принаймні тим, що були на концерті з нагоди 10-ї річниці студентського голодування.

СВОБОДА

Мар'яна САВКА

Про невдалий концерт у Києві на Майдані Незалежності, коли декорації з наметів мали творити історичну візію “Революції на граніті”, вже багато написано і сказано в кулуарах. Одначе небутафорна революція починалася не з Києва, а зі Львова, і тому, мабуть, саме у Львові можливим було одкровення.

Символічним було й місце проведення акції – на площі біля Лялькового театру, тобто біля клубу-кафе “Лялька” – чи не єдиного у Львові острівця актуальної української культури, – і те, що організаторами її були колишні студентські ватажки (Маркіян Іващишин як директор Мистецького об’єднання “Дзиґа” завжди в руслі національного культуротворення), і те, що цей концерт не мав жодного стосунку до шоу-бізнесу.

Це був неповторний момент: і зустріч зі своєю молодістю, і враження, що ці 10 років ти був не сам. Ось вони – ті люди, під чиї пісні народжувалися твоя країна, твоє кохання, твої мрії, твоє самоствердження. Незглибима Ніна Матвієнко, елегійний Віктор Морозов, вольова і світла Марічка Бурмака, харизматичний Андрій Середа, енергетичні “Плачі”, вибухові “Півні”, неповторні “Зайці”. Було приємно відчути, наскільки органічним і цілісним є товариство тих музикантів, котрі піднімалися на сцену: від Ніни Матвієнко, яка своєю дорослою жіночою мудрістю благословила цю подію, до, мабуть, наймолодшої з цього товариства Лесі Герасимчук, яка так само творила революцію на граніті.

Особливо бентежно стало, коли на сцену піднявся Віктор Морозов із “Арнікою”, яка вже стала міфом. Була присутність чуда. “О панно Інно” пропливло над нічним Львовом ностальгійно, збурюючи в душах стільки щемливих спогадів. “Чому так добре?” – зринала думка. “Тому що нас неможливо не любити” – пісенно відповідали “Півні”. Вечір був незвичайно теплим і лагідним – оксамитовим. Вони були там тоді, чи тілом, чи душею. Вони залишаються з нами – в нашій революції, еволюції, як іще сказати?..

Марія Бурмака: “Те, що надихало нас, моє покоління, тих музикантів, котрі сьогодні тут, – та ідея насправді об’єднує нас і дотепер”.

Ніби вчора це було, хоча 10 років минуло. Не можу сказати, що всі почувалися революціонерами. Всі просто кайфували від того, що ми можемо впливати на ситуацію. Це вже потім усі зрозуміли, що ніхто насправді на ситуацію впливати не може.

Чи можлива революція сьогодні? Для того, щоби сталася революція, потрібно, щоби була ідея, щоби щось надихало людей. Коли буде віднайдено те “щось”, навколо якого всі люди будуть згуртовані, тоді таке піднесення можливе. Те, що надихало нас, моє покоління, тих музикантів, котрі сьогодні тут, – та ідея насправді об’єднує нас і дотепер. Якщо у людей, котрі на 10 років молодші, буде якась ідея, яка об’єднуватиме їх, то і вони через 10 років зможуть зустрітися і сказати: “Ми там були”.

Андрій Середа (“Кому вниз”): “Попри те, що довкола нас багато людей оптимістичного складу, загалом в Україні нічого не відбувається. Тож хочеться революції”.

Перед поїздкою до Львова ми з батьком згадували, як ми приносили дві ковдри тим, хто голодував. Найголовніше – скільки людей залишилися тоді з тими людьми, так званими студентами, хоча там були не тільки студенти.

Дуже багато людей, котрі свого часу голодували, зараз займають конкретні позиції в українському світі, вони роблять класну справу, вони пішли далі, вони вже мають конкретні важелі впливу на той чи інший перебіг подій.

Чи можлива революція тепер? Її дуже хочеться. Попри те, що довкола нас багато людей оптимістичного складу, загалом в Україні нічого не відбувається. Тож хочеться революції.

Леся Герасимчук (“Королівські зайці”): “Я тоді вважала своїм громадянським обов’язком поїхати туди”.

Я взагалі тоді була така захоплена дівчина, дуже переймалася тим, що Україна стала самостійною, з жовто-блакитними прапорами. Мені було років 17-18, і це для мене було дуже важливо. Я тоді вважала своїм громадянським обов’язком поїхати туди. Тоді я лише вступила в консерваторію, тому не мала часу там довго бути, але все одно була щось чотири дні.

Коли я стала старшою, то побачила, що чогось такого не змінилося настільки, наскільки вірилося тоді. Зрозуміло, певні обставини змінились. Але тоді здавалося, що почнеться зовсім інакший етап у житті кожної людини. Трішки нас це розчарувало. Я думаю, що тепер ніхто би не повірив у це, хіба всім би заплатили по 10 баксів, аби сиділи і голодували на Майдані Незалежності. Але, можливо, люди, котрим зараз по 18, думають інакше.

А щодо київського концерту – було зрозуміло, що люди на Майдані Незалежності (я їх у цьому не звинувачую) просто не знають тієї історії, яка сталася 10 років тому.

Тарас Чубай (“Плач Єремії”): “Нам би треба було трішки постріляти, бо ця безкровна, чи, краще сказати, кастрована, українська революція... Її ніхто не відчув”.

Мабуть, є якийсь свідомий прошарок молоді, яка знає і відчуває історію цієї молодої дивної країни. Я себе теж зараховую до молодого покоління, я думаю, що є багато молодих людей, котрі так само, як я, це переживають. Це була подія, яку просто так не обминеш і без якої багато чого не сталося би. Та більшості, мабуть, “по барабану”.

Я думаю, що потрібно, щоби така революція сталася. Нам би треба було трішки постріляти, бо ця безкровна, чи, краще сказати, кастрована, українська революція... Її ніхто не відчув, вона якось так відбулася без сенсу. Єдине, що було, – голодування, справді революційна подія. І все. Решта все – бозна-що.

Щодо київського концерту, то найбільше мені “сподобалося” запрошення на фуршет після нього. Я не пішов на цей фуршет, бо це просто знущання. Там було таке написано: “Шановне панство, запрошуємо вас на фуршет з нагоди 10-ї річниці студентського голодування”. Це був просто кайф. Я запропонував змінити текст: “... на голодування з нагоди фуршету”.

Ніна Матвієнко: “Якби мої діти дозріли до такого стану і попросилися піти голодувати, то для мене би це була велика честь. Але вони малі ще були”.

Я дуже добре пам’ятаю ті дні, бо я там кожного дня бувала: чи йшла на роботу, чи поспішала додому. У мене в той час помирала мама, і це було на такому однаковому рівні – цей біль і цей подвиг. Кожного разу я стояла, дивилась і думала: може, я би на таке не була здатна. Ця подія багато зрушила в поглядах і старших людей, і молодих. Це був постріл.

Мій подвиг був – жити пісенно й піснями передавати свої думки, а якби мої діти дозріли до такого стану і попросилися піти голодувати, то для мене би це була велика честь. Але вони малі ще були.
Поки що ті подвиги мінімальною силою щось зрушують. Це якась така планета, де по рівнині котять камінь, – а я чекаю того горба, щоби камінь летів стрімголов, аби це швидше сталося, бо я ще жива, я ще хочу все це застати.

Маркіян Іващишин (Мистецьке об’єднання “Дзиґа”): “Поки економічна криза, то ми самі, своїми силами здатні робити свято, концерт чи ще щось. А держава нехай ліпше витрачає гроші на пенсіонерів чи дітей”.

Щодо відзначення 10-ї річниці голодування, то існує Указ Президента. Створили з цього приводу в Києві оргкомітет. Тих, хто безпосередньо керував акцією, не запросили, тому я відмовився. Олесь Доній теж відмовився. Ми концептуально з організаторами розійшлися. Я вважаю, що держава до таких речей не повинна мати стосунку. Поки економічна криза, то ми самі, своїми силами здатні робити свято, концерт чи ще щось. А держава нехай ліпше витрачає гроші на пенсіонерів чи дітей.

Дуже задоволений концертом. За настроєм виглядає, що все вдалося. Львів – таємниче місто. Не було ніякої агресії: і пили, і бавилися, та настрій у всіх був мирний. Я переконаний: усе залежить від того, з якою енергією і для чого це робиться, а зі сцени воно обов’язково передасться людям.
Михайло Барбара (“Мертвий півень”): “У певний момент відчуваєш, що не йде мова про втрачене покоління, що ми всі ще щось можемо зробити”.

Може, я буду патетично-пафосним, але зустріч із тими людьми, котрі переймалися тим тоді, дала такий момент кайфу. Це був справжній концерт, а те, що було в Києві, – це... дупа, одним словом. Були виділені гроші, які треба було витратити, відтак – влаштували феєрверки, фуршети з нагоди голодування. А тут був драйв. Ті люди, котрі тоді зустрічалися: Ніна Матвієнко, яка приходила тоді на Майдан, Марійка Бурмака, яка вчора співала ті самі пісні, що на першій “Червоній руті”, – це момент спогаду, ностальгії за собою молодшим.

Особливо у Віктора Морозова, коли він зібрав тих хлопців, котрі з “Арнікою” грали, – для мене це був просто космічний кайф. Це було справжнє. Ніхто не робив із себе “суперстара”. Максимально приємно, що прийшло стільки молодих людей, котрі зараз у тому віці, в якому ми були тоді. Прийшли люди, котрі знають і люблять тих, хто на сцені. Це не є ті київські майдани, на яких регулярно проводяться імпрези невідомо для чого, – хліба і видовищ. Кайф був справжній. І коли ти виходиш і бачиш тих людей, котрі прийшли, то в певний момент відчуваєш, що не йде мова про втрачене покоління, що ми всі ще щось можемо зробити.
Підготувала Мар’яна САВКА

POSTUP - ПОСТУП
№173 (617),
20 ЖОВТНЯ 2000 року

ПЕРША СТОРІНКА
·Цитата "Поступу"
·Україна не попре проти Росії
·Дві доби до війни в Палестині?

ПОГЛЯД
·Дивись, що їси
·Сезон канцерогенних вітрів
·Атракції львівської осені

ПОСТУП У ЛЬВОВІ
·Львів в Афінах
·Фан-клуб "Загадок Лева"
·Новий керівник "Західенерго"
·Погодження Пшевозніка
·КІЛЬКА СЛІВ
·Повернення "Нашого радіо"
·Шлях до серця
·На Львівщині будуть якісні молокопродукти

НАША МОЛОДІЖНА СТОЛИЦЯ
·Відроджений "Пласт"
·Учні хочуть самоврядувати
·Студентські профспілки

ПОСТУП З КРАЮ
·Жердицький. Хто наступний?..
·Хто перетягне бюджетну ковдру
·Українцям подобається комуністична ідея
·КРАЄВИД

ПОСТУП У СВІТ
·СВІТООГЛЯД
·Кубинці демонструють гонор
·Великобританія - країна демократії, лібералізму і ... ксенофобії
·Росія готова втрутитись в афганський конфлікт
·Пхеньян відкривається світу

НАС - 800 тисяч
·Мої знайомі займаються бізнесом
·Відчуття нікому не потрібного винахідника
·Розмова з Ковбоєм

ОДКРОВЕННЯ ПОСТУПУ
·Ті, що були там

АРТ-ПОСТУП
·Добре, якщо такий "Останній Дон Кіхот" - останній
·Театральний бог Ерос
·Осіння соната для п'яти облич

ЕКОНОМІЧНИЙ ПОСТУП
·КРАЙ
·Пінчук купує завод в Росії
·Чи до CNN повернеться популярність?
·СВІТ

СПОРТ-ПОСТУП
·Таліби забороняють грати у футбол увечері
·Юні львів'яни перемагають ровесників із усієї Європи
·Фільм жахів у виконанні команди Лобановського,
·Бій двох хуліганів
·Стартували ХІ параолімпійські ігри
·Чемпіон втомився і просить не турбувати...

ПОСТ-FACTUM
·КАЛЕНДАР
·Модні плітки