Мої знайомі займаються бізнесом
СУМНІВИ
Наталя ЧУХНО
За статистикою нас, мешканців Львова, приблизно 800 тисяч. Хоча насправді ніхто не знає скільки нас тут, у Королівському столичному місті, десь в інших столицях чи по різних містах. Але мусимо давати собі раду, хоча не завжди доля буває ласкавою для нас, для наших близьких, для всіх львів’ян, знайомих і невідомих. Про життя мешканців нашого міста будемо періодично розповідати під цією рубрикою
* * *
Різні люди трапляються: мужні і не дуже, сильні і не зовсім. Буває, два вузи закінчив і місця собі не знаходиш. Сумніви долають. Сумніви – ворог людства.
Мої знайомі займаються бізнесом. Утримують магазин автозапчастин. За їхніми словами – “тягнуть лямку” потихеньку, і трохи практичності допомагає їм заробити на хліб насущний. Робота займає більшу частину вільного часу. Вихідних не буває. Тільки й знай – крутись. Бо не встигнеш озирнутися – і “ніж у спину” від конкурентів, або “податкова” з “вічним статутом моральності”, що майже одне й те саме.
– Що таке бізнес у твоєму розумінні? Ти займаєшся улюбленою справою, чи це суто гроші?
– Не знаю, не думав про це. Єдине, що можу сказати, про роботу я думаю рідко. На автопілоті. Уже звик.
– Улюблена справа і гроші – несумісні речі?
– Глибоко переконаний. Хочеш робити, що подобається – сиди по вуха в ...
– За кордоном інакше.
– Безперечно. Я сиджу у себе в магазині, п’ю пиво і жеру гамбургер. За кордоном для цього є перерва. Режим. Від і до. У нас режим не сприймають. Це мало не образа. Якісь одразу асоціації. Та й загалом, у нас або працюєш, що аж вени пухнуть, або не працюєш, і пухне голова.
– Існує щось, окрім роботи? Якийсь клаптик часу для хобі?
– Риба. Люблю рибу і відчуваю, що життя не таке вже й важке. Щось у ньому ще є доброго.
– Ким ти був у двадцять два роки?
– Я закінчив ПТУ, потім робота, армія. Початок дев’яностих, перші кооперативи. До речі, за фахом я взуттяр... Був завідувачем цеху. Так. У двадцять два я був завцехом.
– Можна досягти успіху, почавши все з нуля?
– Почавши з нуля, здобудеш лише грижу. Це абсурд. Потрібні знайомства і солідний стартовий капітал. Однозначно. Решта – дрібниці.
– Можна обдурити державу, якщо вона тебе дурить?
– Можна, бо інакше дуба даси.
– Що є рушієм бізнесу?
– Практичність, виваженість, реклама, робота з клієнтом... У нас усе так швидко змінюється. Невідомо, чого чекати від завтра.
– Доводиться мати справи із совістю? Чи з нею бізнесмен не радиться?
– Краще про це не думати. По-різному буває. Проблем немає лише у божевільних. Вирішую їх дипломатично. Коли бракує аргументів, залишається гола фізіологія. Дуже неприємно.
– Депресії бувають?
– Коли за три дні спиш лише протягом восьми годин загалом, проблеми депресії не виникає. Просто повне отупіння.
– Боїшся все втратити?
– Боюсь, напевне. Власне, втрачав уже не раз. Тоді починаєш знову. Щось здобуваєш, щось втрачаєш. Здобуваєш, здебільшого, досвід. А це важливо. Найважливіше.
Хтось казав, що бізнесом у нас займаються лише маніяки. Що ж, таких маніяків немало. Мало не півкраїни. То чи вигідно це – займатися бізнесом тут, у нашій країні? Обманювати, хитрувати, іноді долучати кулаки і працювати, працювати до безтями...
|
|
