Студентські профспілки
ІДИЛІЇ ТА РЕАЛІЇ
Олесь РОМАНЧУК
Сьогодні понад 95% студентів є членами профспілок. Ці утворення беруть на себе відповідальність за лобіювання соціальних проблем. Вони покликані стояти в авангарді опозиційності до номенклатури і створювати такі умови, за яких вона (номенклатура) приймала б рішення на користь, перш за все, студента – людини, задля якої, власне, і будується навчальний процес.
Україна успадкувала профспілковий рух від СРСР. За старої системи саме профспілка, підкріплена організаційною та ідеологічною базою комсомолу та “недремним оком” “першого відділу”, виконувала функції апарату, який тримав “у рамках” студентську молодь.
Сьогодні ставлення до діяльності та ролі профспілок є діаметрально протилежними – від різко негативного і аж до типових совкових “дифірамбів”. Чи є перспектива у сучасного профспілкового руху, і наскільки він відійшов від “совкових” канонів?
На початку 90-х, коли виникнула необхідність боротися за право жити в незалежній Україні, профспілки не змогли відреагувати на швидку зміну подій. Ініціативу взяли на себе молодіжні організації: “Студентське братство”, Українська студентська спілка, СУМ-СНУМ та ін. Маючи незрівнянно менші можливості, вони спромоглися стати центрами студентського руху, організувати його і спрямувати в єдине русло. Об’єктивно тогочасна пасивність профспілки пояснюється тим, що це була частина системи. А вона ще існувала і, тріскаючи по всіх швах, чинила шалений опір прогресивним змінам.
Нині профспілки перебувають в іншій ситуації. Богдан Моркляник, голова профкому студентів НУ “Львівська політехніка”, зазначає: “Сьогодні профспілковий рух перебуває у стані трансформації. Ми намагаємося знайти нові підходи і нові рішення”. Принаймні формально механізм є прозорим та будується на засадах демократизму і виключає тиск з боку адміністрацій, студент вільно може брати участь в обранні керівних органів. Щодо його дотримання, як свідчить практика, усе залежить від місцевої ситуації.
Наразі профспілка займається лобіюванням інтересів студентів виключно за допомогою звернень до органів влади, які, як бачимо, не дають максимального результату. Хоча певні здобутки є: у ЛНУ ім. І. Франка і в
НУ “Львівська політехніка” вдалося відстояти збереження фінансування університетських санаторіїв-профілакторіїв, де, за відповідних обставин, студенти можуть оздоровлюватися за 10% вартості путівки.
Стосовно більш радикальних дій позиція профспілки є нечіткою. Яскравим прикладом є те, що коли минулого року після ліквідації студентських пільг на проїзд у Львівському громадському транспорті, що безпосередньо вдарило по соціальному захисту молоді, відбулося масове пікетування облдержадміністрації. З приводу участі профспілок у цій, до речі, успішній акції один із її ініціаторів, Віталій Загайний, сказав: “Профспілки не підтримали ініціативи”. Виглядає так, що профспілкові об’єднання за 10 років не змінили свого ставлення до організації подібних заходів
. На питання, чи готова профспілка сьогодні вдатися до більш радикальних дій для того, аби відстояти збільшення стипендії хоча б до прожиткового мінімуму, Богдан Моркляник відповів позитивно. Щоправда, наголосив, що тільки в тому разі, якщо думка всього студентства буде схилятися до їх необхідності. За його ж словами, студенти за теперішньої ситуації не налаштовані на різкі зміни, і він особисто не вважає, що більш жорсткі методи є доцільними.
Штат профспілки (як правило, дві ставки) утримується за рахунок членських внесків. У реалізації якихось соціальних програм профспілка покладається виключно на державне фінансування, яке доходить до студента через великий фінансовий ланцюг, останньою ланкою якого є бухгалтерія ВНЗ. Проблема обмежень бюджетних витрат у соціальній сфері не дозволяє профспілкам повністю задовольняти потреби студентства. Хоча нагальні витрати, як-от допомога круглим сиротам, все ж покриваються.
Сьогодні, будучи хоч-не-хоч найбільш масовою організацією, вона бере на себе і не зовсім властиві їй функції – організацію свят, намагається ініціювати створення студентського самоврядування, часом підміняючи його.
Студентський профспілковий рух сьогодні є надзвичайно багатовекторним і різниться від одного ВНЗ до іншого, що й пояснює полярно протилежне ставлення до нього як серед самих студентів, так і серед громадськості в цілому. За словами одного з лідерів Студентського братства початку 90-х Андрія Гусака, роль, яку відіграє профком, залежить насамперед від особистості його керівника і загальної активності студентства. Оскільки більшість студентів є членами профспілки, її стан реально відображає ситуацію в студентському середовищі. Напрошується висновок, що студентство в загальній масі є досить інертним.
|
|
