КЛУБ КОМІСАРА БОНЦЯ
Щочетверга шукайте в "Поступі" карколомні кримінальні загадки,
Л.А.
Довоєнний Львів роївся громадською активністю. Як гриби після дощу виникали і зникали різні товариства, клуби і благодійний комітети (по-львівському – кола). Не було львів’янина, котрий не був членом принаймні одного кола, і львів’янки, котра не входила би до десятку рукодільних і благодійних комітетів. Кожне коло мало власний статут, комітет, і, звісно, касу, котра складалася з добровільних пожертв і членських внесків. На ці кошти винаймався льокаль і навіть випускалася газетка, нехай накладом у 20 примірників, зате власна.
Діяльність товариств полягала здебільшого не у нудних засіданнях, а у балях і підвечірках, дохід із яких мусив би йти на благодійні цілі, хоча часто його вистачало лише на каву з тістечками для членів кола. Скарбника зазвичай обирали з найдостойніших, та скарбники теж люди – бувало хтось і накладе руку на громадські кошти. Якось підпоручник Повітковський спустив за картами цілий фонд комітету “Хустки до носа” і знічев’я пустив кулю в чоло. Іншого разу гімназист Кубала фальсифікував пограбування довіреної йому каси гімназії імені Шайнохи. Скарбниками поважного Академічного кола було подружжя Дибовських. Пані Ївга викладала співи у жіночій гімназії, а пан Бенедикт був професором-славистом університету Яна Казимира і страшним пуристом: за єдиний неправильний наголос міг вицофати нещасного студента з екзамену.
І ось фінансова перевірка виявила, що в касі Академічного кола бракує чималенької суми. Опікунська рада звернулася до поліції, і першочергово до комісаріату запросили подружжя скарбників. Із поліції Дибовські повернулися зденервовані і пригнічені, зачинилися у хаті і нікого не приймали. Пан Бенедикт навіть скасував свої лекції, чого не дозволяв собі навіть під час хвороби. Їхня поведінка була витлумачена по-різному: більшість присягала, що Дибовські, як люди винятково чесні, надто переймаються прикрим інцидентом. Та були і такі, хто шепотів по кутках, мовляв, невинні так не поводяться і не цураються товариства. Не знати скільки тривала б та дискусія, та наступного дня служниця Дибовських понесла хлібодавцям ранішню каву, а за мить побудила цілий квартал несамовитим вереском: пана професора вона знайшла в улюбленому фотелі із простріленою скронею. Поруч із фотелем плавав у кривавій калюжі пістолет. Пані Ївга лежала поперек шлюбного ліжка з грудьми, залитими кров’ю. “Рятункова поготова” і поліційне авто прибули до помешкання Дибовських одночасно. Поки лікар з експертом заходилися біля десператів, комісар Бонцьо уважно обдивлявся знайдений на накаслику білий конверт. Обережно, щоби не постирати відбитків, він витягнув з конверта аркушик з гербом Академічного товариства і прочитав листа, надрукованого на “Ундервуді”: “Кольпортуємо до панства, жи на протязі кількох літ ми обкрадали касу) товариства. Зараз немаємо іншої ради, як відібрати собі життя. Звиняйте сердешно. Ївга і Бенедикт.” – Їх теперка і поховати не можна по-людськи, – побивалася у кутку віддана служниця. Бідна пані Ївга, вона була така побожна! – Заспокойтеся, шановна, – погладив дівчину по плечі Бонцьо. – Біжіть на парафію і кличте священика. Най відправить все як належиться. А я тим часом спробую довести, жи то не самовбивство, а одне з найпідступніших убивств, які я видів. Що саме штовхнуло комісара до такого висновку?
Відповіді наступного четверга.
Відповідь на кримінальну загадку “Утрачений керунок”, уміщену в “Поступі” від 12 жовтня: Ми знаємо, що поліціянти знаходяться на Погулянці. Тож вказівний стовпчик слід застромити у землю так, аби стрілка “На Погулянку” дивилася їм за спину. Тоді ліворуч опиниться Майорівка, праворуч – Винники, а просто – Личаків, куди, власне, і хочуть потрапити горе-ревізори.
Л.А.
|
|
